— Здається, це саме той час, коли камера замерзла й не працювала, — сказав Петров, переводячи погляд з одного знімка на інший і намагаючись не випустити назовні свій страх, не зануритись у дратівливість і жалість до себе — ці почуття були невід’ємною частиною його життя із Сісі.
— Дуже доречно, — сказав Бовуар і глибоко вдихнув. — А чи не дихаю я зараз тим самим кадром, на якому закарбоване вбивство? Як ви гадаєте? То ви спалили плівку, на якій відзнято вбивство Сісі?
— Навіщо мені це робити? Навіщо мені знищувати плівку, на якій убивають Сісі, коли вона довела б мою невинуватість?
Це аргумент змусив Бовуара зупинитися.
— Я від дав вам усі плівки, які відзняв того дня. Слово честі.
Бовуар примружено дивився на принишклого маленького чоловіка. «Він зробив щось погане, я знаю», — думав Бовуар. Але інспектор не міг зрозуміти, як його притиснути.
Офіцери пішли. Бовуар зло тупотів до машини, а Лем’є тримався на відстані, не бажаючи ставати мішенню для розчарованого Жана Гі. Ґамаш стояв на ґанку, мружачись на сонце, і відчував, як його ніздрі стискаються від пронизливого холоду.
— Тут дуже гарно. Вам пощастило. — Ґамаш стягнув рукавичку й простягнув руку. Сол Петров потиснув її, відчувши тепло людського контакту. Він так довго був із Сісі, що майже забув: більшість людей теплокровна. — Поводьтеся розсудливо, містере Петров. Не робіть дурниць.
— Я сказав вам правду, старший інспекторе.
— Сподіваюся, що так, сер. — Ґамаш усміхнувся і швидко попрямував до машини, бо його обличчя вже починало замерзати.
Сол Петров, зайшовши до теплої вітальні, стояв і спостерігав, як машина зникає за поворотом, а потім знову кинув погляд на чудовий новий світ, що розкрився сьогодні перед ним, і здивувався своїй нерозсудливості.
Він порився в шухлядах і знайшов ручку та чисту різдвяну листівку. Написавши коротке повідомлення, Сол вирушив до Сен-Ремі на пошуки поштової скриньки.
— Зупини машину, — попросив Ґамаш.
Бовуар натиснув на гальма й поглянув на шефа. Ґамаш сидів на пасажирському сидінні й дивився у вікно, губи його злегка ворушилися, очі мружилися. За хвилину він стулив повіки і, усміхаючись, струснув головою.
— Мені треба поговорити з Кей Томпсон. Висади мене у Вільямсбурзі, а потім повертайся до Трьох Сосен і відвези «Лева узимку» до Клари Морров. Попроси її показати тобі, що вона мала на увазі. Вона зрозуміє.
Бовуар повернув машину до Вільямсбурга.
Ґамаш щойно здогадався, про що хотіла повідомити Клара в їхній спотвореній розмові. Якщо вона мала рацію, це багато чого могло б пояснити.
— До біса Папу Римського? — Ґамаш ніколи не думав, що колись вимовить ці слова, хай навіть як питання. Надто як питання.
— Так вони казали. — Кей дивилася на нього своїми проникливими блакитними очима, які зараз були чимось затуманені. Погляд виснаженої людини. Поруч із нею на дивані сиділа Емілі Лонгпре, слухала розмову та уважно спостерігала за подругою.
— Чому? — запитала його Кей.
Він сам постійно ставив це запитання, а тепер питали його. У нього складалося враження, ніби він ніяк не може чогось зрозуміти, ніби від нього вислизає якийсь підтекст.
Арман Ґамаш на мить замислився, дивлячись у венеціанське вікно скромної кімнати в будинку для літніх людей. З вікна відкривався дивовижний краєвид на озеро Брюм. Сонце сідало, і гори відкидали на озеро довгі тіні — частина озера яріла сліпучим світлом, а частина занурилася в темряву, як інь та ян. Поволі картина потьмяніла, і він побачив в окопах хлопців зі сповненими жаху юними очима. їм наказували зробити неможливе, і, хоч як парадоксально, вони збиралися виконати наказ.
— Цікаво, чи знали вони, що словом можна вбити, — розмірковував уголос Ґамаш, дивлячись на беззахисних, щемливо юних людей, які готувалися до смерті.
Чого це коштувало? Чи зміг би він учинити так само? Одна справа — кинутися назустріч небезпеці, і зовсім інша — чекати, чекати й чекати, знаючи, що станеться далі. І все одно зробити цей крок. Безцільний. Безнадійний.
— Це смішно. Крик «До біса Папу!» не вб’є жодного німця. Це ваша зброя? То ви це робите, коли у вас стріляє вбивця? Біжите за ним із криками “Tabernacle!”, “Sacré!”, “Chalice!”?[126] Сподіваюся, я ніколи не опинюся поруч із вами в смертельній небезпеці. Merde[127].
Ґамаш розсміявся. Очевидно, його проникливий коментар не справив враження на Кей. І вона, мабуть, мала рацію. Він не розумів, чому на Соммі молоді люди вигукували ці слова.
126
Буквально: «Скинія!» «Свята Церква!» «Потир!»