Лем’є став і подивився у вікно. До нього підійшов Пітер Морров.
— Що вона робить? — Лем’є вказав на стару жінку, яка сиділа на лавці, у той час як решта жителів села або вже зібралася вдома, або квапливо ховалася від нічної холоднечі в теплих приміщеннях — здавалося, ось-ось замерзне саме повітря.
— О, то її пивна прогулянка.
Лем’є скрушно похитав головою. Жалюгідна стара п’яниця.
Коли Мирна закінчила пояснювати, Ґамаш підійшов до своєї парки й почав обмацувати кожну кишеню, поки не відшукав одну річ. Примірник книги Рут, знайдений на тілі Елль. Він повернувся на своє місце, розгорнув книжку та почав навмання читати вірші.
— Вона чудова поетеса, — зауважила Мирна. — Шкода, що вона така неприємна як людина. Дозвольте? — Вона простягнула руку до книжки і розгорнула її на початку. — Це вам Клара позичила?
— Ні. А чому ви так вирішили?
— Бо тут дарчий напис для неї. — Мирна показала йому. — «Від тебе смердить. З любов’ю — Рут».
— «Від тебе смердить» — це про Клару?
— Ну, від неї дійсно того дня смерділо. Кумедно, правда? Клара сказала, що загубила свій примірник. Виходить, вона знайшла його. Але ж ви кажете, що вона вам його не давала?
— Ні, це стосується одного розслідування.
— Розслідування вбивства?
— Ви сказали, що вона загубила його після підписання? Де?
Ґамаш нахилився вперед, не зводячи з Мирни жвавого погляду.
— В «Огілві». Вона купила книжку на презентації Рут, Рут її підписала, а потім ми мали піти.
Мирна помітила його збудження й відчула, що теж починає хвилюватися, хоча й не розуміла причини.
— Ви одразу повернулися?
— Я підігнала машину й забрала її на вулиці. Ми ніде не зупинялися.
— Вона ще кудись ходила перед тим, як сісти в автівку?
Мирна замислилася й похитала головою. Ґамаш підвівся. Йому треба було йти до Морров.
— Власне, наступного дня Клара дещо розповіла. Вона купила трохи їжі для старої жебрачки на вулиці. Вона… — Мирна прикусила язика.
— Продовжуйте. — Ґамаш зупинився біля дверей і обернувся.
— Та нічого.
Ґамаш мовчки стояв і дивився.
— Я не можу вам розказати. Це має розказати Клара.
— Жебрачка мертва. Її вбили.
Ґамаш підняв угору книжку Рут і тихо сказав:
— Ви маєте мені розповісти.
Розділ двадцять восьмий
Пітер провів Ґамаша до кухні й узяв його куртку. Там відчутно пахло попкорном, а з кімнати доносився спів готичного хору.
— Вони саме закінчують переглядати фільм, — пояснив Пітер.
— Фільм уже закінчився. — Клара забігла на кухню, щоб привітати Ґамаша. — Цього разу він мені ще більше сподобався. І ми дещо знайшли.
Вони пройшли до вітальні. Жан Ґі Бовуар уважно дивився на екран, де йшли титри.
— Mon Dieu[130], не дивно, що ви, англійці, перемогли на Полях Авраама[131], — сказав він. — Ви всі божевільні.
— На війні це допомагає, — погодився Пітер. — Але не всі ми такі, як Елеонора Аквітанська чи Генріх. — Йому дуже кортіло сказати, що Елеонора і Генріх насправді були французами, але він вирішив, що це прозвучить грубо.
— Гадаєте, не всі? — засумнівався Бовуар. Він зустрічав у Квебеку достатньо англійців, які збивали його з пантелику. Його завжди лякала їхня замкнутість. Бовуар не міг зрозуміти, про що вони думають. А якщо він не міг цього зрозуміти, то не міг і уявити, що вони зроблять. Поруч з англійцями він почувався незахищеним і стривоженим. І йому це не подобалося. Відверто кажучи, йому не подобалися самі англійці, і цей фільм аж ніяк не змінив його думку.
Жахіття.
— Ось. — Клара натиснула на перемотку, і касета засвистіла. — Це на сімнадцятій хвилині. Плівка йде якось дивно.
Ґамаш нарешті зрозумів уривчасте повідомлення Клари. Стрічка відеокасети розтягується, коли хтось досить часто зупиняє її на одному й тому самому місці. А коли розтягується стрічка, зображення стає нечітким. На думку Клари, якщо Пітер зупиняв відео на певних кадрах і стрічка там розтягнулася, то, можливо, те саме робила й Сісі, тому касета й опинилася на смітнику.
131
Поля Авраама — місцевість біля історичного центру міста Квебек, названа іменем Авраама Мартена Шотландця, який випасав там худобу. 1759 року на пасовиську відбулася битва між англійцями та французами, унаслідок якої місто Квебек, а згодом і вся Нова Франція, перейшли під контроль Великої Британії.