І вид на все, на весь Париж, такого вам ніхто не подарує!
— Цинічний зрадник! вже не варто! суд! останній доказ! нищівний! такий краєвид! Мав, що хотів! О-ля-ля! І не повісили!
Чудовисько! Неймовірний трутень! Неуявленний!.. На виднокраї Мант на пагорбі… Дрансі на півдні… усе місто!.. схили, мов шлейф у феї!.. тисячі й тисячі дахів… червоні, чорні!.. ніжно-сірі… Сена, відблиски бузкові… рожеві… Нотр-Дам!.. от, свиняче рило!.. Пантеон!.. сутенер! вся жовч!.. Інваліди!.. бач… і площа Зірки!… неподобство!.. І він там мешкав?..
Аж руки опускаються.
Я вам розповідав про ще одного у будинку, погрози, про мого вбивцю-сопливця!.. дивака-гравця в «жовтого карлика»… вам не осоружний убивця-сопливець!.. боїтеся вбивці-сопливця… у нього зв'язки, за ним партія[73]… а я сам-один… тоді скажіть, чим можу вас розрадити… чи я вас збуджую?.. мене убити — це дурничка!.. це задарма!.. тому ж і метушня-ворушня, і зойки… чудова мішень!..
Одне слово, ви бридкі, небезпечні, підступні… Гаразд! Я більше там не житиму! Обіцяю! Не піду живим докором винюхувати, з'ясовувати, як ви мене обплювали, обікрали, оббрехали, підло зрадили… Та й, потім, я там біса що впізнáю… подумати лишень — «ударні команди»!.. двадцять… сто… двісті… які все засрали! Тільки Фонд конфіскації майна ще ширяє привидом!.. Прокуратура, нишпорки… моя тінь — то сенс їхнього існування, зітхання, ситуа-а-а-ація!.. відсилають папери до порожніх кімнат… весни сподіваються?.. не знаю… коли все відросте!
Та в мене інша вдача. Мені треба ціле життя відбудувати! усе перезаснувати! домівку, меблі, клієнтів, приладдя!.. ото ж нарікання!.. і життя Арлетти! Як я поруйнував її життя! у неї були учні! школа грації!
І Бебер лишився без зубів, без вусів!.. (як і я!)… знову молодість, щоб знову зацвіло!.. Я вам казав про канву Часу… приязний вид!
— То ж публікуйте! Нумо!
— А ви купуйте! і галасуйте!.. але спочатку роззирніться, чи там не надмір ненависті, заздрощів… інших вад: «Він здохне!» — ви додасте… «Він доходить, але забавний!»… «Забава століття»!.. а не пів століття! це слабо — «пів століття»!.. це як «півбог»… ніщо!.. не згадуйте, що я геній!.. всі вулиці рояться геніями!.. це мені не вигідно!.. «Купуйте!» і все… стисло! ясно! буду повік вам вдячний… й отари потяглися до книгарень… забирають усе гуртом! Я на коні!.. сідниці заживають, лікоть теж!.. Феєрія!… Феєрія!… моя неврома?.. трохи є… ускладнення!… але Таєфер оперує… я повертаюся до стану «практично здоровий»… ясно бачу, як мене витягають із ями, опікуються… я купую велосипед, котедж, служниця відчиняє двері… я вже не іду до Сибіру!.. відкриваю практику на Смарагдовому узбережжі[74]! Та ви в один голос: «От утнув!» дідько з ним, із Монтадоном, кулею, раком, Кламаром-в-Азії, шляк! Тундра! Фульда! дуля! Зазов! хай там і буде!
Так, Монтандон сміятися не вмів, вид мав завжди сірий, комір, плащ, черевики, все… але який чудовий розум! весь сірий, звісно! але жодне слово не вище попереднього! досконала точність! Він приходив, я його прослуховував. Щойно відкладав портфеля, як Бебер стрибав йому на коліна і «мур-мур, мур-мур» ти найкращий! Бебер, котрий бував і злим! який то кіт, щоб не дряпався і не кусався!.. але він відчував «зачарування Монтандона»… І якщо той став примарою у глибині степів чи щось таке, мене це не захопить, Монтандоне!.. мені то що! хай там і буде! я не поїду! я оселюся там, де вже сказав! Звиняйте! до біса! я досить натерпівся! мені таку місцину, щоб камелії, мімози, гвоздики цілий рік!.. ба, ідеал! ба, це зовсім просто! Між То Бріяном і Бідуаном[75]!.. гарний вибір?.. ви ж знаєте це місце? Рокшаб… рифи… Бе… ворота Сен-Венсан… Кіканґронь[76]… зупинка трамвая… причал яхт… погода!.. купальниці!.. піски!.. золотий півмісяць до Канкаля!.. чи майже!.. золото на смарагдах!.. краса ви не повірите!.. а що вже про казино казати!.. пам'ятка зачудування!.. арморикансько-амальгамний стиль, граніт, кабошони, химери, менгіри, камінь, сланець!.. і тисячі люкарн, виступів, закапелків… Стоїть над Океаном, Піраміда Доби, мавзолей Королев Чорних Панчіх[77]. То були справжні Клеопатри, я їх знав по пасажу Шуазеля, Королев Чорних Панчіх!.. вони ходили по тістечка до Шарвена… потім по романи до Лемерра[78]… потім до моєї матері по мережива… От і казино! Там треба побувати! граніт, кабошони, химери, то неабищо в позолоті, з вальсами!.. цигани, транссильванські принци!.. ви пам'ятаєте Ріґо[79]?.. лишився дух, це як на кухні, епохи теж, у них свій дух і чад… Ах, любі друзі, дорогі мої, не довго вам уже принюхуватись, і ваші витівки не вічні!.. Отож не зловтішайтесь!.. бо знадобляться азалії, гортензії і троянди!.. навіть на скромне кладовище!.. і не хизуйтесь, день минає, «одного» виносять!.. а троянди ще гарніші! відразу!.. оберемками!.. нічого не забудьмо!.. мерщій! не забудьмо любку! милу незабудку!
73
74
75
76
78