— Ах, йому каструлі! просто манія якась!
— О, ні! о, ні! це мій фах! кип'ятити шприци! От зважте, у Бларінгемі, чого мені відхрещуватися від Бларингема, їм усім туди кортіло! аж зі шкури пнулися! не довелося! до лампочки їхні «мозкові закрути», нехай конвульсуються й епілепсуються від своїх збочених фантазій. Я приймав хворих у себе в кімнаті, у заїзді, у Бларінгемі. Ох, як там гнилим смерділо, з туалету напроти переливалося й текло коридором! Там неможливо було жити! «Це для біженців» казали… «Біженці», як свині, всюди. У найбридкіший саж! нації чорні, жовті, сині! хоч лікар, хоч не лікар! для вас усе наймерзенніше!.. «Біженці»!.. лихий погляд, смердючий віддих! щось мертвотне й криводушне! і блазенське! «Біженці»!
Отож я приймав у себе в кімнаті всіх хворих, вони сиділи на підлозі, знесилені… стільців не було!.. повітряні тривоги!.. (пересиджували ночами в навколишніх лісах…) найнемічніші в моєму ліжку… кумедні ліжка, мов для цирку, сам матрац! продавлений! стирчать пружини!
Аж раптом вигулькує дама! Ах, з великим червоним хрестом на лобі! Ах, у величній пелерині! Ах, русява! Ах, ступає, мов зірка! тон! порухи! принцеса!
— Докторе Селін! докторе? це ви? просіть усе, що хочете! ви в таких страшних умовах! це жахливо! це страхітливо! у мене безмежні повноваження! Просіть! Я панна Герінґ!.. Будьмо знайомі!.. сестра маршала!.. Кажіть! Просіть! усе, що хочете!
— Мені потрібна каструля, панно!
— Ах, біжу! вам зараз принесуть!
Зникає… більше не з'являється…
Те ж саме мав би і на Гірці…у Сартрувіллі… П'єрфітті чи Уй[95]… якби повернувся…
— Каструлю!
І кінець!.. (Це я кажу вже після атомного удару.)
— Я Цезар власною персоною! Я Королева в капелюшку із вуаллю… кажіть, що вам потрібно?
— Каструлю!
— Він що, схибнувся?.. відразу в обрáзи!.. і однак!.. «Царство за коня!» звучало добре… а «Європу за каструлю»?
А для промивання?.. коли два тижні не випорожнявся, то весь світ віддав би за клістир! От який егоїст!..
Але все це, так би мовити, «ліричні відступи»! дрібні подробиці!..
— А в Люнебурзі, розбишако, як вас прийняли?
— А ви там були, у Люнебурзі? Там самі мертві, у Люнебурзі! Ви їх замінили?.. месники, замісники, це однаково… ілюзіоністи історії!.. Як отой лобур, звільнений від війська (яким чином?) за другою категорією, у тридцять дев'ятому тікав так швидко, що кишки мало не повивертав, ще й сльози лив із жалю, от він тепер — громометальник Судової палати, що відправляє нещасних зухів до праотців! на каторгу! і теде!.. голе зухвальство! і головує!.. Хто що скаже!.. лотерея!..
Люнебурґ, ну що ж, я відповім! у Люнебурзі[96] були ще й повії, не тільки купи трупів!
І жах був повний!.. Усе кляте Середньовіччя місцями, щоб полюбохатись, служили кладовища!.. Про ці пікантності тепер мовчать, чимало пустощів лишаються в тіні з поваги до людини! А даремно! геть даремно! Річ не лише в повазі до людини!.. у мене це промивання! імперативи! два тижні без промивання, і я готовий вмерти… а потім воно таке гаряче, що я кричу…
— А у Клаунау[97]?
— Правда! Правда! я стогну, про мене дбають! а ви були у Кланау?.. Де там! зате волаєте несамовито й тисячократно!
— А в Браззавілі? А у Чаді? ви там були у розпалі борні? і під якими комарами, пані! Лепра! амебіаз! мухи це-це! всюди яки! крокодили! і вампіри!.. От тільки я, коли про мене мова, я вас не бачив у Камеруні! Чудеса ще ті! і не вчорашні! давні! ви собі не уявляєте! у сімнадцятому! ви тоді ще не народилися! ги-ги-ги! як фріців ми пошинкували! шістдесят ступенів на сонці! о-го-го, ще й у білих касках! До мене, Бобійо! Саворнян! Канонік[98]! На поміч! Моя честь! Ріо-Крібі, я один! Бікобімбо[99]! Якби я перелічив свої титули, всі свої титули! вас більше не було б! ви із сорому крізь землю провалилися б! і сифоном по пиці! і макітри нема! я б усе погромив! ваш столик! разом з мармуром! я б усе ваше «Кафе дю коммерс» на друзки потрощив! лють покути! за лицемірство!.. Я людина з містиків, котрі не платять… Дарієві «невдячні» всюди!.. нічого не було б без Дарія! Торговці тютюном з Ножана-сюр-Ліс… мов грім небесний піднялися! вергають громи з вершин Суду!.. а ще недавно були б щасливі подавати на терасах… кельнерами… підмітальниками… мріяли продавати пилососи… стригти собак… а тепер, мов кузени Дожа, мила пані! Дивляться з підозрою… б'ють на сполох! загальний збір! біля міської вежі!… тисяча катів! Даріусові невдячні всюди!.. «Лицарі щирої дяки!»… О, то таємний і безжальний культ! Я знаю кар'єр біля Монтрея, де вони світять свої свічки… моляться опівночі… заклинають… знімають з Дарія покров… умиг!.. бюст… вусики… О, таємний і безжальний культ!.. Тамплієри пів століття!.. хай йому грець! я вам усе розкрив!.. не повернусь ніколи!.. так і буде!..
99