Аж тут з'являюсь я! зі своїми месницькими стансами! Всі слухають! Судіть самі! Мою дошкульну ліру!
На щастя, легіон злостивців, зненависників і мудраґельців мене ніколи не полишить! я мушу дати їм поживи! і ще додати на додачу! І усміхатись! І усміхатись! Як їх причинять у божевільні, я пропав! Мушу їх злапати раніше! щоб вони встигли купити Феєрію!
А потім нехай електрошокуються і просто шокуються! мій хліб уже спечено! Ви ж бачите, як він тяжко мені дався!.. Крім пелагри й інших заморок! ще той тхір, що грюкає мені у стіну! повний набір! А ще й податкова, і фонд конфіскованого майна, і арешт «усього, що є, і більше»! і позбавлення всіх громадянських прав! І грабунки, і плагіатунки! і Арлетта, й душевні муки…
Були б у мене вільні руки! Мені всі бурі по коліна! але тепер у моєму стані — підсліпуватий, скутий, весь світ на мене гавкає й чекає під вікном нагоди мене роздерти…
Та я загавкаю удесятеро дужче!
Не тільки на сторожу і на мури я нарікаю! на класиків, мислителів передусім! їм стрелило у голову запаморочливе диво: Петрарці, Данте! Гомеру! Пруст-тпрусю! Ні тпру ні ну! несправедливість із глибини віків! Вони, бач, вимарили пекло, а нам тепер у нім горіти! і демонів там скільки хоч! орди, юрби, міріади! смокчуть сірку, мов молоко! аж щурі здихають!.. бідні тваринки!.. он що воно — стік… ми у стоках — я, Робіньоль[107], тисячі інших і ще тисячі нещасніших, ніхто ні слова, ніхто не сміє, здихаємо у камерах, хоч муками вже тисячно спокутували злочини, яких ми не вчинили! Покидаю роздуми! Про що скандал? До дупи! Куди доблукаєте? Нікчеми! Безладдя ладує та нічого не діється! демони бавляться! Небо вже не блискавичить!
О, та я когось забув, когось забув! Фальсифікантів, диверсантів-«перекласрачів»? Це теж ганебні орди! Крадії читачів! Гамериканські романи стільки-то за сторінку! Лихо на службі хаосу! зрадливий люд! хіба не підозріло? сплавляють залишки Золя вінвінним янкі! жахлива жрачка! подача «Дайджесту[108]»! Ошуканство з отруїнством! весь наш зжовклий літературний віск, як вафлі-томати! Європа-досхочу! жере, лиже геть усе! Обдирайте Мопассана, тупі йолопи! Пастор гангстер жуйкумастер! Свята Женев'єва у вигляді красуні-вамп в автомобілі та її овечки у Атілли, куктейль і гуни! Ще не те побачимо!.. і корсет!.. Ґвалт! Манон[109] і Жанна д'Арк у парі закомплексовані, пропсихоаналізовані, підсмажувані Кошоном[110] на повільному вогні…
Завтра роти пороззявляєте!.. і барила теж! жахні страхіття? читайте Івана Богослова! Бібліотекарі-киргизи готують вам такі лукавства! такі фокуси! Це додасть вам пихи! Повісять за середню освіту! Будете знати, що то вченість, ренегатство й перебіжництво… й дупочитання російських романів, а ще й фінуських, англуських, америкуських, плагіуських, проти-ваських! всі зради вилізуть вам боком!
Данденам по заслугах[111]!
Французька мова королівська! і нащо нам інші поганські діалекти! якими мовлять змовники! зайди! пранцюваті!.. Вам їх треба, вам до душі? Трясця! від них і здохнете! Це ще не звинувачувальний акт! Усякому злочину своя пора! Завтра! Завтра! Усякій дурості своя година! Спочатку моя вілла! невідкладно! потрібна вишукана назва, чи не так? «Кубло»! виклик небу!.. Бог — це не сумно!.. Тому ні миті! А я тягну, перебираю!.. А вік своє бере… Я знов програв!.. Халепа, вілли вже нема! лиш кухоль пива, і це все! Мисливська здобич — не самі чоловіки!.. А Час гризе!.. Крім коли ти ще зовсім немовля! часом, зізнаюсь, сум ранить жалом… моя бідненька Арлетта без даху над головою вся тремтить, і ніхто не хоче прихистити!.. у місті, де більш мільйона душ!.. Кажу вам!.. на ній прокляття, на мені прокляття!.. Ледве знайшла комірчину в мансарді, де була майстерня паспарту… там холод крижаний… Тепер мені кортить у стіну головою!.. Бабах!.. не так, як отой тхір!.. не схиблю!.. Тхір кидається з усього розгону! аж стіна здригається, подряпав голову, йде кров, але кидається не від усього серця!.. якби від усього серця, то вже б розбив напевно!.. я ж лікар, поміркуйте, я ж то знаю!.. коли б я взявся за це діло, я б удруге стіну не стрясав! Один стрибок! і лусь! я знаю спосіб розколоти череп! Привіт, друзяко! Є герої! є хто-зна хто!
Горлаю це йому!.. Та балданцю все до дупи! Не розуміти інших мов — це інша річ, ніж стінка!.. Побачимось у лазареті… Я все йому скажу!.. Він дзявкає? Я вмію гірше!.. Для таких перців стаття 75!.. Ото борня!.. Стаття зрадників!.. Мені її зачитували в судовій канцелярії, а ще перелік моїх зрад, підкреслених червоним олівцем… І скільки ж здав я міст! флотилій! генералів! батальйонів!.. Тулонський порт!.. Па-де-Кале і частково Пюї-де-Дом!.. везли мене в кайданках через усю столицю Балтавії! площі широченні! вулиці довжелезні! а який натовп! у заґратованому шарабані на замку щонайменше п'ять чи десять разів! вислухати звинувачення… Це справді надзвичайно — все, що я скоїв… продав газети ворогу!.. сто п'ятдесят!.. сто двадцять!.. вже не пам'ятаю!.. і видавництво «Деноель»!.. убив Робера[113] і пані Терезу-адміралку, управительку, лукаву фею кварталу Інвалідів[114]… Ох, після третього, четвертого провозу я вже не знав, де чорне, а де біле, де автомати, де букети квітів! усіх кольорів! туті-фруті!.. безформність вас бере… «Що той сказав?.. Що я сказав?»… ви лиш набряклий шмат докорів! що розбухає! чиї докори?.. чого докори?.. ви вже не розумієте… вам не відомо!.. «Що той сказав?.. Що я сказав?» На табуреті в казематі чи в заґратованому шарабані, в облозі докорів ні про що… «Що той сказав?.. Що я сказав?» це фатум, усе закрутилося по-слов'янському, це слов'янський процес[115]… От візьміть мене, от я, млявий і затурканий, зі склеєною дупою, я б уже повісився з докорів ні про що!.. а ще той у віконці, Ортензія! шпетить мене від імені Людовіка XIV!.. це нестерпні ситуації!.. Коли вони вбивають у одинадцятій-дванадцятій, мені неначе стає легше… у «спеціальних» камерах, я вам уже казав… ото справді останні передсмертні крики!.. але сирени і сичі, і шум у вухах… і сідниці, що відпадають по шматочку, біфштексом, зелена шкіра… на що це схоже?.. а неврома правої руки?.. і очі кровоточать… чи це кінець всьому?.. Вони схопили Арлетту… «Мерщій, за ґрати! зрадникова шльондра!»
107
108
«
109
110
111
Данденам по заслугах — ремінісценція репліки з комедії Мольєра «Жорж Данден» — «Ти сам цього хотів, Жорже Дандене».
112
114
115