Як правило, люди з більшою охотою характеризують час, проведений з іншими, ніж час наодинці[10], але існують суттєві індивідуальні відмінності. Бути самотнім, у принципі, не має ні позитивного, ні негативного значення. Усе залежить від того, чому ти самотній. Бути наодинці — на-один, коли я — усе, що є, — це перебувати в ситуації, коли можна пережити як найкращі, так і найгірші моменти. Позитивний варіант Е.М. Чоран описує так: «У цю мить я наодинці з собою. Чого ще мені бажати? Не буває насиченішого щастя понад це. Хоча ні, є: наслухати, як серед тиші росте моя самотність»[11]. Негативна крайність описується в «Нудоті» Сартра, де говориться: «Я почувався так самотньо, аж думав скоїти самогубство. Мене стримувала лише думка, що ніхто, абсолютно ніхто не прийме мою смерть близько до серця, і у смерті я буду ще самотнішим, ніж за життя»[12]. Не один лише Сартровий Рокантен переживає такий розпач. І Гекльберрі Фінн Марка Твена, і Голден Колфілд Дж.Д. Селінджера, і численні герої інших романів скаржаться, що вони такі самотні, що воліли би бути мертвими. Знову ж таки інші визнають біль, що лежить в основі досвіду самотності, але, утім, уважають, що цей досвід має ключове значення для їхнього росту як людини. Саме тому Рільке пише: «Люби свою самотність і приймай заподіяну нею біль з красивим звучним жалем»[13].
Людське життя не дає гарантії, що наші потреби у зв’язках з іншими людьми будуть задоволені. Одні бувають самотніми лише іноді, другі — майже ніколи, тоді як інші є самотніми більшу частину часу. Ми можемо відчути самотність у повсякденності або під час серйозної життєвої кризи. Нам усім відомо, що таке самотність, але ми не відчуваємо її в один і той самий спосіб. Лише меншість переживає самотність як серйозну проблему протягом тривалого часу. Хтось із людей переживає самотність у настільки різних ситуаціях і так часто, що їхню самотність можна вважати хронічною. Періодична самотність, безсумнівно, неприємна або болісна, але стерпна. Хронічна самотність, навпаки, є станом, який загрожує підірвати усе існування особи.
Зі світу кіно прикладом такої самотності є Тревіс Бікл, головний персонаж фільму «Таксист» Мартіна Скорсезе. Він каже: «Самотність переслідувала мене все життя. Скрізь. У барах, в автомобілях, на тротуарах, у магазинах — скрізь. Від неї не сховатися. Сам Бог створив мене самотнім». До речі, останнє речення сценарист Пол Шредер узяв із відомого однойменного есе Томаса Вулфа. Варто також завважити, що самотність Адама — перше, чим незадоволений Бог у своєму творінні: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловікові самотнім»[14]. Ця тема часто з’являється у біблійних текстах. У Книзі Псалмів Давид часто скаржиться, що ніхто не хоче визнати його[15]. У книзі Екклезіаста підкреслюється, наскільки важчим є життя для самотнього[16]. І навряд чи хтось був самотніший за Іова. Хіба що Христос на хресті.
Усім нам властива подвійність чи антагонізм, коли нас тягне до інших, бо ми потребуємо їх, і водночас інші нас відштовхують, бо ми маємо потребу в дотриманні відстані, в перебуванні наодинці з собою. Це влучно сформулював Кант своїм висловом «асоціальна соціальність»[17]. Обидва полюси цього антагонізму мають свою самотність, де одна переживається негативно, а інша — позитивно. Ця двоїстість також присутня у різних описах самотності, що мають тенденцію до чітко негативного або чітко позитивного нахилу. Може здатися дивним, що явищу дають такі суперечливі характеристики. У поемі Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда» сказано, що самотність — це там, «де ми принаймні перебуваємо наодинці»[18]. У «Втраченому раї» Мільтон пише, що «самотність іноді є найкращим товариством»[19]. З іншого боку, визначення «наодинці» у «Словнику від лукавого» Амброза Бірса таке: «бути в поганій компанії»[20]. А Семюель Батлер описує меланхоліка як того, хто виявився у найгіршому в світі товаристві — власному[21]. Ці автори навряд чи пишуть про одне і те саме, навіть якщо й використовують одинакові терміни.
В англійській мові поняття loneliness і solitude відрізняються. Раніше, здається, ці слова використовували взаємозамінно, але за якийсь час викристалізувалася чіткіша різниця в значеннях, коли loneliness часто означає негативний почуттєвий стан, а solitude — позитивний. Але є і винятки, як у сумній пісні Solitude Дюка Еллінґтона, в якій оповідачеві не дають спокою спогади про кохану, яка померла, і він відчуває настільки великий відчай, що боїться збожеволіти. У норвезькій мові немає відповідників для loneliness і solitude, щоб можна було б просто визначати добру або погану самотність. Сподіваємося, що це буде зрозуміло з контексту, коли я називатиму відповідно добру і погану самотність. У психологічній і соціологічній літературі на погану самотність звертають значно більше уваги, тоді як у філософській — все не так однозначно.
10
Larson: «The Solitary Side of Life: An Examination of the Time People Spend Alone from Childhood to Old Age».
17
Immanuel Kant: «Idee zu einer allgemeinen Geschichte in weltbürgerlicher Absicht», c. 20f.