Можна сказати, що у своєму сприйнятті світу кожна людина завжди самотня. Скажімо, на лекції, навіть перебуваючи серед сотні інших людей, ми у певному розумінні наодинці зі словами, які чуємо. На великому концерті, серед тисяч інших, ти наодинці з музикою, тому що вона є твоїм власним переживанням. Звичайно, ми розділяємо ці переживання з іншими, приймаємо їхню реакцію і самі комунікуємо за допомогою слів, міміки і жестів щодо того, як переживаємо лекцію або концерт, але переживання завжди матиме особистий характер, який не можна повністю розділити з кимось іншим. Також не можна розділити біль. Коли біль надто наростає, він руйнує світ людини і її мову. Біль стирає мову на порох[25]. Можна говорити про те, що нам боляче, але коли біль стає надто сильним, ми втрачаємо навіть таку здатність. Надто сильний біль не можна розділити з кимось іншим, бо ні для чого іншого не залишається місця, якщо біль став для особи усім світом. Ми можемо не лише осягати, а й частково відчувати біль інших, тому що нам також боляче, коли ми бачимо, що комусь болить, та все одно між болем, який відчуває інший, і нашою реакцією на цей біль — прірва. Такий досвід показує нам нездоланну віддаль між нами й усіма іншими.
Ми всі одинокі в певному розумінні. Ця думка пронизує Селію в «Коктейльній вечірці» Т.С. Еліота після того, як її коханий Едвард вирішує повернутися до своєї дружини. Селія каже, що цей розрив не лише змусив її відчути себе одинокою в момент, коли це сталося, але вона також усвідомила, що одинокою завжди була і назавжди такою залишиться, і це усвідомлення стосується не лише її зв’язку з Едвардом, а й кожної людини; всі люди одинокі, вони видають звуки і послуговуються мімікою, переконані, що розмовляють одне з одним і розуміють одне одного, але в реальності це — ілюзія[26]. Хоча Селія і вживає слово «одинокий», та описує вона самотність, болісне почуття роз’єднаності з іншими. Селія має рацію, коли каже, що ми всі в якомусь сенсі мусимо народжуватися, жити і помирати самотніми. В усіх нас є «я», котре стосується нас самих і котрому властиве усвідомлення відокремленості від інших.
Можна переживати метафізичну самотність, коли людина сприймає себе приреченою завжди бути самотньою, відокремленою від інших, тому що світ усталений таким чином, що всі ми врешті-решт полишені на самих себе[27]. Спорідненим до цього варіантом є епістемічна самотність — певність у тому, що людина ніколи по-справжньому не може комунікувати з іншою людиною і зрозуміти її, і тому людина ніколи не може отримати розуміння інших. У своїй автобіографії Бертран Рассел пише про подібні форми самотності: «Кожен, хто взагалі розуміє, чим є людське життя, повинен в якийсь момент відчути дивну самотність кожної окремої душі. Тоді відкриття цієї самотності в інших створює дивний новий зв’язок, і росте співчуття, настільки сильне, що може замінити те, що було втрачено»[28]. Для Рассела усвідомлення того, що всі є самотніми, створює — хоч би як парадоксально — зв’язок між людьми, який майже перемагає самотність. У таких переживаннях і думках ідеться про щось інше, ніж про звичне перебування на самоті.
«Один» — це, по суті, чисельне і фізичне означення, яке не несе ніякої інформації, крім тієї, що людину не оточують інші; воно не дає жодного позитивного чи негативного оцінювання. Проте в певному контексті «один» може мати оцінювальне значення; так, коли хтось каже: «я зовсім один» тоном, який свідчить про сум або піднесений настрій. «Самотній» же, навпаки, завжди має оцінювальне значення. Найчастіше «самотній» використовується для позначення негативного стану, але також можна говорити про «насолоду самотністю». Слово «самотній» має емоційний вимір, якого не потребує слово «один».
Можна розрізняти різні форми одинокості залежно від того, які в особи у цьому стані стосунки з іншими. Можна бути наодинці за власним вибором, наприклад, коли їдеш на природу, подалі від інших. Існує також інституційована одинокість, коли визнається право кожного на приватне життя. Приватне життя — інститут, де соціальне товариство залишається непорушеним, навіть якщо особа має привід для того, щоб вивести себе за його межі. Нарешті, особа може бути наодинці, тому що вона соціально ізольована, коли її бажання соціальних відносин не задоволено.
Одні люди проводять практично весь свій час наодинці, не надто потерпаючи від самотності, а інші почуваються дуже самотніми, навіть перебуваючи більшу частину часу серед родини і друзів. Середньостатистично людина проводить майже 80 відсотків свого вільного від сну часу в компанії інших людей[29]. Це також стосується самотніх. Якщо поглянути на групу людей, які в різних дослідженнях відповідають, що почуваються самотніми «часто» або «дуже часто», помітимо загальну характеристику — вони не проводять більше часу наодинці, ніж група людей, які відповідають, що не почуваються самотніми[30]. Один дослідник, переглянувши понад 400 статей, присвячених досвіду самотності, не знайшов узагалі ніякого взаємозв’язку між ступенем фізичної ізоляції та інтенсивністю переживання самотності[31]. Фактична кількість людей навколо особи незначним чином корелюється з її відчуттям самотності, але є деякі показники, які вказують на те, що найсильніше самотність переживаєтся у ситуаціях, коли самотній перебуває серед інших людей. Бути наодинці й бути самотнім — ці стани і логічно, й емпірично незалежні один від одного.
27
Крайнє вираження такої метафізичної самотності можна знайти у Бена Міюсковича в «Loneliness in Philosophy, Psychology and Literature» (1979). Він зводить усе людське існування саме до самотності, для нього особа, яка береться стверджувати, що самотність не надто визначальна для її життя, — це людина, котра живе, заперечуючи наші основні екзистенціальні умови. Він відхиляє міжособистісну комунікацію як вельми тимчасову, хоча й утішну ілюзію, (Mijuskovic: Loneliness in Philosophy, Psychology and Literature, с. 82). Міюскович стверджує, що самотність — найфундаментальніший факт людського життя, самотність — основна структура самосвідомості, і коли особа здатна подивитися всередину себе, вона бачить там порожнечу або покинутість, кажучи коротко: самотність (ibid, с. 13, 20). Може виникнути питання, чи взагалі можливий такий тип інтроспекції, з картезіанського підходу, коли особа стає видимою для самої себе. Багато філософів, особливо Кант, наводили аргументи на користь сумнівності такого твердження. По-друге, викликає сумнів, чому виявлене за допомогою такої інтроспекції повинне вважатися більш фундаментальною істиною, ніж те, що виявлене через екстроспекцію. Однак найголовніше те, що міркування Міюсковича настільки редуктивні та загальні, що навіть не беруть до уваги розмаїття явища, яке мають на меті дослідити. Кортить згадати цитату Шекспіра, яка, на думку Вітґенштайна, варта бути девізом до «Філософських досліджень»: «I’ll teach you differences!» (Shakespeare: King Lear, Akt. 1, scene 4). Як писав Вітґенштайн у своїх зауваженнях до «Золотої гілки» Фрейзера: «Нема нічого складнішого за дотримання справедливості щодо фактів» (Wittgenstein: Philosophical Occasions 1912—1951, с. 128). Справу ускладнює вимога загальності (Wittgenstein: The Blue Book, с. 17f). Міюскович виступає тим, хто страждає від хронічної самотності, і тим, хто узагальнює, виходячи з власного досвіду, коли пише, що людина може тимчасово полегшити почуття самотності, але таке полегшення ніколи не є постійним чи навіть достатньо тривалим (Mijuskovic: Loneliness in Philosophy, Psychology and Literature, c. 9). Більшість людей не переживає самотність так, як її описує Міюскович. Він завжди може спробувати стверджувати, що в такому випадку більшість людей живе у певному запереченні власних основних екзистенціальних умов, але складно погодитися, що у нього знайшлися б якісь вдалі аргументи на користь такого твердження.
29
Kahneman et al.: «A survey method for characterizing daily life experience: the day reconstruction method»; Emler: «Gossip, reputation and social adaptation».
30
Cacioppo, Hawkley & Berntson: «The anatomy of loneliness»; Wheeler, Reis og Nezlek: «Loneliness, Social Interaction, and Sex Roles»; Hawkley et al.: «Loneliness in Everyday Life: Cardiovascular Activity, Psychosocial Context, and Health Behaviors».