— На весь мій вік? — простодушно перепитав хлопчина.
Бабуся не втрималася і розреготалася так голосно, що чоловіки, які про щось бесідували коло хатини, перервали розмову та прислухалися, що воно там таке.
Бабуся нестримно реготала.
— Так ми і вчинимо, — промовила вона, витираючи сльози, що виступили від сміху, — додам у свій заповіт ще один пункт. Сину, чуєш, із цього часу заповідаю виділяти з мого спадку Петрусеві-козопасу десять копійок щотижня, доки він житиме на цьому світі.
Зеземанн кивнув на знак згоди і теж розсміявся.
Петрусь дивився на копійки в своїй руці і ніяк не міг повірити, що вони реальні.
Потім зі словами: «Слава тобі, Господи!» рвонув із місця великими скоками, проте тепер уже втримався на ногах, бо не страх гнав його, а втіха. Його охопила така радість, якої іще не мав ніколи в житті! Він позбувся нараз усіх своїх страхів, а кожного тижня йому даватимуть гривеник і це впродовж усього життя!
Оповідка десята
ДО ЗУСТРІЧІ, ДРУЗІ!
Весело пополуднавши перед хатиною, товариство взялося розмовляти про те та се. Клара взяла батька за руку (а той аж світився, та виглядав усе радіснішим, коли дивився на доньку) і промовила зі жвавістю, яка раніше не була їй властива:
— Татку, ти б тільки знав, скільки хорошого день за днем зробив для мене дідусь! Неможливо всього й перерахувати, проте я назавжди запам’ятаю його доброту. Постійно думаю, що б я могла зробити для нього чи подарувати йому щось таке, нехай би він теж мав радість, нехай не таку велику, як я… Але як би йому віддячитися?
— Знаєш, дитино, це і моє найбільше бажання, — підтримав її татусь.
Зеземанн підійшов до Вуя, який розмовляв зі старенькою, судячи з виразу їхніх облич, на приємну для обох тему. Той підвівся назустріч гостеві, який вхопив його руку і схвильовано сказав:
— Мій любий друже, дозвольте мені відірвати вас на хвилину-другу від бесіди, бо маю потребу побалакати з вами. Ви ж бо прекрасно розумієте мої відчуття: вже багато років поспіль у мене не було більшої радості, ніж оце зараз. Що мені з усіх моїх грошей та маєтностей, коли бачу свою дитину важко хворою?! І ніякі багатства не спроможні вилікувати мою донечку. А ви, подібно до Господа нашого Ісуса, зцілили моє дитя. І не лише Кларі, а й мені подарували нове життя. Скажіть, будьте такі ласкаві, як мені вам віддячитися? Я навіть не уявляю, що можу зробити, бо ваша доброта неоціненна. Скажіть самі? Все, що маю, можу віддати вам!
— Повірте мені, пане, по-перше — маю всього доста.[46] По-друге — відчуваю не меншу за вас радість, шо дитина стала на полонині здоровою. А більшої плати мені й не треба. Але маю одну мрію. Якбисьте її сповнили,[47] не мав би-м більше клопотів до останку.
— Кажіть, любий друже, що це має бути, — попросив Зеземанн.
— Старий вже я, скільки мені лишилося по тій землі ходити, один Пан Бог відає. Але як ступлюся звідси назовсім, лишу дитину без нічого… Лишиться сама… Нє, має вона ше родину, але то така спритна жіночка, шо тільки вигоду для себе шукає, а дитину не пильнує. Як дасть мені пан своє шляхетне слово, шо не буде Гайді по людях наймитувати, шоб з голоду не померти, от тоді розрахувався б зі мною сповна та ше й з лихвою.
— Любий друже, про що тут говорити, яка ж це оплата? Дитина і так член нашої сім’ї. Он спитайте мою маму чи Клару, вони вам те саме скажуть: Гайді завжди залишиться з нами. Ніколи в світі її не віддадуть іншим людям. Але якщо вам потрібне підтвердження: ось вам моя рука! Я даю вам слово Зеземанна: ніколи дитина не покине мого дому і не буде ходити по чужих людях, щоб заробити собі на хліб щоденний. Я обіцяю піклуватися про неї протягом усього свого життя. Але маю вам сказати, дорогий Вую, дитина не може жити на чужині, як би їй там добре не було. Ми про це знаємо, бо були свідками того, що може статися, як її кудись забрати звідси. Хоча нема лиха без добра. Вона знайшла собі в Франкфурті щирих друзів. І один такий, а я його дуже добре знаю, залагоджує свої справи для того, щоб уже остаточно переселитися сюди. Місцина йому дуже подобається, і він вірить, що знайде тут спокій. Я маю на увазі хорошого свого друга, лікаря. Він приїде сюди вже цієї осені і, як ви йому порадили, поселиться в селі. Бо у вашому та Гайдиному товаристві відчуває себе так добре, як ніде.
Отож, як бачите, Гайді матиме аж двох добрих друзів, які будуть піклуватися про неї. І нехай вона ще довго зможе бути разом зі всіма, хто її любить!