Старенька простягнула назустріч голосу Вуя свою висушену тремтячу руку. Коли той приязно потиснув її, бабця повела далі:
— Я ще хочу попросити, бо спокою не дає, каменем лежить на серці: як завдала-м коли болю якого, не судіть мене за це, прошу, відпустіть Гайді до мене, нехай почую малу ще раз перед тим, як знесуть мене в труні до церкви відспівувати. Ви собі уявити не можете, яка то мила дитина! — і старенька обняла дівчинку, бо та саме притулилася до неї.
— Не турбуйтеся, бабусю, все буде добре, — заспокоїв стару Вуй. — Я більше не тримаю ніякого зла ні на вас, ні на себе. Будемо жити одне коло одного так довго, як Бог нам дозволить.
Бриґітта потай відвела Вуя в куток та, показавши гарненький капелюшок, розповіла, як той сюди потрапив і що вона, звичайно, не може забрати його в дитини.
Дідусь задоволено глянув на Гайді й відповів:
— То її капелюшок. Не хоче його вдягати, то її справа. Як віддала його тобі — то він твій.
Бриґітта була нечувано рада такому неочікуваному присудові старого:
— Ви тільки гляньте, та він більше десяти франків коштує, — вона з тої радості підняла капелюшка вгору, всім його демонструючи. Скільки щастя принесла нам Гайді, повернувшись з Франкфурта!
Я часом собі думаю чи не відіслати ненадовго туди свого Петруся. Що ви на те скажете, Вую?
Очі старого весело зблиснули. Він сказав, що Петрусеві така поїздка не зашкодила б, але треба почекати слушної нагоди.
В ту хвилю до кімнати, розчахнувши двері, влетів Петрусь. Перед тим він зопалу, не розрахувавши, так буцнув головою зачинені двері, що в світлиці аж посуд у шафі задзеленчав. Все свідчило про те, що хлопчина дуже поспішав. Важко переводячи подих, Петрусь застиг посеред кімнати, а потім мовчки витяг справжнього листа! Це була подія, яка тут ще ніколи не траплялася! Лист, адресований Гайді! Його дали Петрусеві на пошті. Всі, сповнені цікавості, всілися навколо столу, Гайді розпечатала листа і голосно, без запинок, його прочитала. Листа написала Клара Зеземанн. В ньому дівчинка оповідала, що після від’їзду Гайді, в їхньому домі стало страшенно нудно, і так довго витримати вона не могла. Отож почала так настирливо просити татка, що він врешті-решт не витримав, піддався на її вмовляння і переніс їхню поїздку в Бад Рагац на цю осінь. Бабуся також поїде з ними, бо хоче піднятися на полонину, щоб відвідати Гайді та її дідуся. Вона попросила Клару передати Гайді, що та правильно вчинила, коли хотіла привезти старенькій пампушки. Бабуся з Гольштайна висилає пампушки та ще й кави до них, щоб старенька змогла їсти їх, коли вони почнуть черствіти. Посилка в дорозі, а як прийде, Гайді має віднести гостинці бабці.
Ця новина принесла багато радості та здивування. За розмовами, бо всім було цікаво — як та посилка виглядатиме і коли нарешті прийде, час пролетів так швидко, що навіть дідусь не помітив, як стало вже досить пізно. Усі раділи в очікуванні прийдешнього дня, а ще більше втіхи приносило спільне перебування та жваве спілкування.
Під кінець посиденьок бабця промовила:
— Найкраще з усього — коли приходить давній друг і знову з тобою вітається, як багато років тому. Від цього так весело на серці, бо жиєш[18] надією: знову стрітися з тим, що тобі дороге. Ви ж до нас незабаром, Вую, знову прийдете, егеж? А дитина, може, завтра нас відвідає?
Той пообіцяв старенькій, що неодмінно так і буде. І ось прийшов час прощатися. Дідусь із Гайді пішли вгору, до своєї хатини.
Як і зранку, їх супроводжував дружелюбний передзвін на вечірню. А вгорі привітно чекала на своїх мешканців освітлена останніми променями вечірнього сонця хатина.
Коли восени до них приїде в гості бабуся з Гольштайна, на Гайді та на стареньку в хатині Петруся-козопаса, без сумніву, чекатимуть нові радощі та несподіванки. Немає також сумнівів і в тому, що на горищі у дівчинки з’явиться тоді справжнє дерев’яне ліжко. Бо коли приїздить бабуся, все, що задумувалося — для інших та для себе — все починає здійснюватися!
Гайді. Пригоди тривають
Оповідка перша
Підготовка до подорожі
Привітний пан лікар, який рішуче наполіг, щоб Гайді повернулася додому, підходив широкою вулицею до будинку Зеземанна. Починалася тепла осінь, і погожого сонячного вересневого ранку ще лагідно світило сонечко. Стояла така світла та хороша погода, що, видавалося, кожен мав би їй радіти. Кожен, але не він. Цієї погожої днини лікар не милувався небесною синявою, а лишень розглядав вичовгані, майже білі на сонці, кругляки бруківки під ногами. Кляссена спіткало горе, він був зажуреним, понурим та іще більш посивів порівняно з тими часами, коли Гайді була у Франкфурті. Таким засмученим цього життєрадісного чоловіка ще ніхто й ніколи не бачив. Після смерті дружини, у лікаря Кляссена залишилася донька, яка допомогла йому втамувати горе втрати. Вона була для нього єдиною втіхою, а кілька місяців тому дівчинка, яка ніколи не хворіла, несподівано померла. З того часу пан лікар вже ніколи не був таким життєрадісним, як раніше.