Як Янотуса де Браґмардо до Ґарґантюа послали вимагати дзвони назад
Майстер Янотус, з-цезарська стрижений, у рогачці богословській, заправившись пиріжками з варенням і святою водичкою з льоху, вирядився до Ґарґантюа, пустивши перед собою трьох червонопиких возних, людей дуже везючих, і тягнучи ззаду п'ятьох чи шістьох не дуже бистрих магістрів, затьоп і задрип.
Сприходу зустрів їх Понократ і вжахнувся, побачивши їх, але подумав, що вони масковані, і запитав одного з не бистрих магістрів, чому вони взяли на себе личину. Той відповів, що вони просять вернути дзвони.
Почувши такі речі, Понократ побіг до Ґарґантюа з новиною, щоб той знав, що відповісти, й ухвалив негайну постанову. Ґарґантюа спершу відкликав набік Понократа, свого вихователя, Філотомія[48], свого маршалка, Гімнаста, свого стаєнного, а також Евдемона, та й давай з ними раду радити, що його робити і що його відповідати. Всі пристали на те, що відвідників слід привести до трапезної і пригостити, а щоб цей шкарбун Янотус не приписав слави повернення дзвонів собі, постановили післати, поки він тут чаркуватиме, по бурмістра, ректора факультету і церковного вікарія та й передати їм дзвони, перш ніж софіст устигне заявити про свою вимогу. А вже потім гість виголосить свою блискучу промову в їхній присутності. Отож-бо, коли всі зібралися, софіста введено до повної зали людей, і він, кахи-кахи, почав так.
Розділ XIX
Промова магістра Янотуса де Браґмардо, до Ґарґантюа звернута, із проханням віддати дзвони
— Кахи, кахи, кха! Мпа dies[49], шановний пане, тпа dies, et vobis[50], шановне панство! Як було б добре, якби ви повернули нам дзвони, бо вони нам до скруту потрібні! Кахи, кахи, кха! Колись давно ми не відпродали їх за великі гроші кагорським лондонцям, так само як і брійським бордосцям: цих покупців підкупила була субстанційна якість їхньої елементарної комплекції, закорінена в земнородності їхньої квідитативної натури і наділена здатністю відводити всякі ґало і напасті від наших виноградників, чи то пак, не зовсім наших, а навколишніх, бо як ми позбудемося п'янких трунків, то втратимо все, і предківщину, і тямку.
Як ви моє прохання виконаєте, я зроблю шість п'ядей сосисок і добрі ногавиці, в яких буде рай моїм ногам, інакше ті, хто послав мене, пошиються в дурилюдки. О, далебі, Domine[51] ногавиці — річ незамінна. Et sapiens поп abhorrebit earn.[52]
Xa! Xa! Ногавиці має не кожен, це я добре знаю по собі! Візьміть до уваги, Domine, що я вісімнадцять днів вигопцьовував цей виступ-приступ. Reddite que sunt Cesaris Cesari et que sunt Dei Deo. Ubi jacet lepus.[53]
Правду кажучи, Domine, як ви бажаєте повечеряти зі мною in camera, на Бога, charitatis nosfaciemus bonus cherubin. Ego occidi unum porcum, et ego habet bon vino[54]. Але добрий дух винний не породить лихої латини.
Отож-бо, de parte Dei, date nobis clochas nostra[55]. Послухайте, я вам подарую на пам'ять від нашого факультету Sermones de Utono, utinam[56] ви нам віддали наші дзвони. Vultis etiam pardonos? Per diem, vos habebitis et nihilpoyabitis.[57]
О пане, Domine, clochidonnaminor nobis![58] Адже це est bonum urbis.[59]
Їх потребують усі посполу. Якщо вашій кобилиці з них користь, то й нашому факультетові, que comparata estjumentis insipientibus et similis facta est eis, psalmo nescio quo…[60] — це в мене десь занотовано на клаптику, — et est unum bonum Achilles[61]. Кахи, каха, кха!
Ось зараз я вам доведу, що ви мусите повернути їх! Ego sic argumentor.
Omnis clocha clochabilis, in clocherio clochando, clochans clochativo clochare facit clochabiliter clochantes. Parisius habet clochas. Ergo gluc.[62]
Ха-ха-ха! Незле сказано! Достоту, in tertio prime[63], за Darii[64] чи якимось іще.
Бігме, колись я був мастак розважати, а тепер тільки й знаю, що гнати химери, і нічого мені більше не треба, крім доброго вина та м'якого ліжка. Спину ближче до вогню, пузо ближче до столу і щоб миска була по вінця!
Ох, Domine, прохаю вас in nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti, amen[65], повернути нам дзвони, і хай Господь Бог і наша Пречиста Діва бережуть вас від усякої напасті, qui vivit et regnat per omnia secuta seculorum, amen[66]. Кихи, каха, кихи, каха, кххха!
Verum епіт vero, quando quidem, dubio procul, edepol, quoniam, ita certe, meus Deus fidus[67], місто без дзвонів — все одно що сліпець без костуряки, віслюк без підхвістя, корова без цимбал. Покіль ви нам їх не повернете, ми будемо волати до вас, як сліпець, який загубив костуряку, верещати, як віслюк без підхвістя, і ревіти, як корова без цимбал.
54
У храмі милосердя, кістка тобі в горло, ми добре під'їмо. Я заколов свинку, знайдеться у мене і добре винце
60
Який уподібнився був до скотини нерозумної і зрівнявся з нею, дивись псалом, не знаю який
62
Я міркую так: усяк дзвін дзвонний, на дзвіниці дзвенючий, дзвонячи дзвонно, дзвоніння викликає у дзвонарів дзвонне. У Парижі є дзвони. Що й треба було довести
67
А проте, оскільки, безперечно, Поллуксом свідчуся, якщо, принаймні, Бог свідок