— Оце сказано!
— Кружали бочку хвацько наші предки.
— Співуни невсип-пущі! Пиймо!
— Оце кишкове промивання. Не треба й на річку ходити!
— Я п'ю, не кажи ти губка.
— А я, не кажи ти храмовник.
— А я, не кажи ти tanquam sponsus.[16]
— А я, не кажи ти sicut terra sine aqua.[17]
— Що таке шинка?
— Це вимога на дудліж, трап. Звичайним трапом спускають винні барила у льох, а цим трапом у кендюх.
— А раз так, то пиймо! Я ще не набрався. Respice persona; pone pro duos; bus поп est in usu.[18]
— Аби я вмів так ціпом махати, як смалити чарку, з мене вийшов би знаменитий ціпов'яз.
— Жак Кер, багатій, не раз забивав палю.
— Отак напували б і нас.
— Бахус, той під охотою звоював Інд.
— Мелінду, так ту взяли з п'яних очей.
— Дрібен дощик прибиває подорожню куряву. Довгі гульбощі гасять грім.
— Як із мого чопа такі струмені вириваються, то чом би вам не припасти до цього чопа?
— Я це врахую.
— Гей, пахолку, сип мені ще. Тепера моя черга тебе запізвати!
– Ґїйо, ти там недалеко, — подай мені глека!
— Я позиваюся зі своєю спрагою. Пахолку, оформлюй мій позов як належить!
— Мені б оте шумовиння і оті вишкварки!
— Колись я пив до дна, а нині п'ю все до ріски.
— Підгрібаймо все: часу в нас доста!
— Та й клишки у цього волика, полового з чорними латками, — смакота! То ми їх дочиста!
— Пийте, а то я…
— Ні, ні!
— Пийте, пийте — який ви проханий!
— Щоб горобці клювали, їх треба плеснути по хвосту, а щоб я пив, мене треба добре припрохувати.
— Lagona edatera![19] Нема в моєму тілові такої нірки, куди б могла сховатися від вина спрага.
— А в мене це винце тільки спрагу розпалює.
— А в мене спрагу прожене це винце.
— Хай знають під дзенькіт боклаг і пляшок: утратили спрагу, нема її чого в собі шукати, — її вигнали часті винні клістири.
— Всевишній створив планети, а ми по них плентаємося і припланечуємося.
— У мене Господеве слово на устах: Sitio![20]
— Азбест, тобто камінь, і той не такий нескрушний, як непогасима спрага, яку оце чує моє високопреподобіє.
— Апетит, як сказав Ангест Манський, ся рождає під час їди, а спрага ся рождає під час пиття.
— Чи є помічне від спраги?
– Є, але не те, що рятує від собачого укусу: як бігтимеш позад собаки, він зроду тебе не вкусить, як бігтимеш із питвом назустріч спразі, вона тебе завжди обминатиме.
— Ловлю тебе, виночерпію, на слові! Будь невичерпний! Ще черепушку! Арґус, щоб бачити, був стоокий, а корецький має, як той Бріарей, бути сторуким, аби черпати й черпати.
— Спершу мочеморди, а потім сушеморди!
— Білого! Сип, сип, хай йому біс! Добру повну: язик у мене наче терпуг.
— Смикнімо, службо!
— П'ю до тебе, друзяко! Вперед!
— Пішло, як брехня по селу!
— О lachryma Christi![21]
— Це девіньєрське — піно!
— Біле винце — розкіш!
— Оксамитове, їй-бо!
— Оце воно: карноухе, деруче, вовнясте!
— Друже, по новій!
— Скільки не подаватимуть, ми не скажемо: «Пристав!»
— Ex hoc in hoc[22]. І ніякісінького мошенства! Беру всіх у свідки. Я оце перепив усіх. Я — панотець Перепивайло.
— О п'яндиголови! О жадаки! Посмагли як жаби у болоті!
— Пахолку, друже, повну, та пильнуй, аби з коронкою!
— Просто шапка кардинальська!
— Natura abhorret vacuum.[23]
— Хоть би рісочку — мусі напитися.
— Давай по-бретонській!!
— До дна!! До дна!
— Дерболизнемо цього зілля!
Розділ VI
Яким химерним робом Ґарґантюа на світ народився
Ще не вщухла ця п'яненька перебендя, як Ґарґамелла відчула у животі завійницю. Ґранґузьє підхопився і, гадаючи, ніби то перелоги, почав її найлагіднішими словами заспокоювати; він попросив її лягти на траву під вербичками, мовляв, у неї, як у кобилки, скоро повідростають нові ніженьки, треба тільки перед народженням лялі запастися снагою, болітиме їй, правда, аж-аж, але біль минеться, і за всю муку Бог віддячить радістю, про все лихеє й згадка розвіється.
— Я доведу це тобі (сказав він). Господь (наш Спаситель) рече у Євангелії від святого Івана, голова 16: «Журба жінці, коли вона народжує, а вродить дитятко, вже й пам'яти про болі нема».
— Чи ба! (відповіла вона). Золотії в тебе уста! Я більше люблю слухати Святе Письмо, аніж житіє святої Маргарита і ще якісь там баляси.