— Покинув Ламу школу, — сказав він. — Pas assez bon[22]. Погано, я скажу, погано. Не йди геть із Ламу. Ми іти. Він іти. Тато цар Гміло вмирай. Moi aller chercher Dafu[23]. Один років.
Він підніс свій товстий палець над головою в цариці Ясри, і з його обурення я зрозумів, що за зникнення Дафу відповідальність поклали на нього. Привезти назад наступника престолу було його обов’язком.
Але він постеріг, що мені не подобається його тон, і сказав:
— Твоя Дафу друг?
— Авжеж, друг! Нехай мене чорти візьмуть, якщо я йому не друг!
— І моя друг. Roi neveu. Aime neveu. Sans blague[24]. Його небезпека загрожуй.
— Поясніть мені, в чому річ? — запитав я.
Побачивши, що я невдоволений, Бунам сказав Хорко якісь різкі слова, а царева мати заголосила:
— Сасі ай! Ай сасі, сумо!
Дивлячись на мене знизу вгору, жінка, певно, бачила спідню частину мого підборіддя, мої вуса й ніздрі, але не бачила моїх очей і не знала, як я сприйняв її прохання. Тому вона почала цілувати суглоби моїх пальців, знову й знову, приблизно так, як це робила Мталба вночі перед моєю фатальною виправою проти жаб. І знову я відчув, які чутливі мої руки, що стали майже потворними внаслідок негідних діянь, до яких вони були причетні. Чого вартий був указівний палець, яким я цілився, наслідуючи Панчо Вілью, в кота, що сидів під картярським столом.
— Ой, не треба, пані, не треба! — вигукнув я. — Ромілаю, ти мене чуєш, Ромілаю, скажи, щоб вона цього не робила. Якби я мав стільки пальців, скільки молоточків у фортепіано, вони всі були б до її послуг. Чого стара цариця від мене хоче? Ці молодчаги тиснуть на неї, я ж бачу.
— Твоя допомагай синові, — сказав Ромілаю в мене за спиною.
— Як я маю йому допомогти?
— Лев — відьма, пане. Дуже, дуже поганий лев.
— Оці двоє налякали стару матір, — сказав я, люто зиркнувши на Бунама та його поплічника. — Отой-он — могильний жук. Він страждає, коли немає трупів і нікого класти в могилу. Від них віє мертвецьким духом. А глянь на того кажана зі шкіряними крильми, його попихача. Він може грати привидів у театрі. Морда в нього, як у мурахоїда — у душоїда. Ти скажи їм тут-таки і негайно, що цар — людина обдарована і шляхетна. Скажи це дуже рішуче, — звелів я Ромілаю, — заради його старої матері.
Я ще довго вихваляв царя, але змінити тему розмови мені не вдалося. У левах — за одним лише винятком — оселяються душі чаклунів. Цар зловив Атті й привів її додому замість свого батька Гміло, який і досі гуляє на волі. Вони ставляться до цього дуже серйозно, і Бунам прийшов остерегти мене, що Дафу затягує мене у відьмацьку гру.
— Ет, облиште, — сказав я тим двом, — відьмаком я ніколи не стану. У мене вдача якраз протилежна.
Та, звертаючись до мене по черзі, Хорко й Ромілаю кінець кінцем примусили мене відчути, наскільки ситуація погрозлива й трагічна. Хоч як я ухилявся, вони придавили мене своїми аргументами, мов кам’яною плитою. Люди, мовляв, невдоволені. Левиця принесла племені лихо. Деякі жінки, що ворогували з нею в її попередньому людському втіленні, скинули дітей. Потім настала посуха, з якою я покінчив, перенісши Мумму. Тому мене в народі полюбили.
Я відчув, що червонію, і розсердився.
— Не варто про це говорити, — озвався я.
Але потім Хорко сказав мені, що я вчинив дуже й дуже погано, коли спустився в підземелля до левиці. Мені дали зрозуміти, що Дафу не буде законним володарем трону, поки не зловить Гміло. Старий цар усе ще змушений жити в чагарях, у лихій компанії (адже це давно доведено). Мені пояснили, що левиця спокушає Дафу, що саме вона не дає йому виконати свій царський обов’язок, що через неї Гміло й досі блукає на волі.