35. «Злоби людської, жінко, не бери собі…»
Злобú людської, жінко, не бери собі
До серця. Щодо мене — лиш на добре я
Зважаю й тобі раджу: будь прихильною.
Чи аж таким нещасним видаюсь тобі
Чи, може, й боягузом? Ані я таким
Не є, не були й предки — діди-прадіди.
Дружити вмію з другом, а із ворогом —
Ворогувати — й словом, як мураха та
Вжалúть. У віщуванні — голос правди є:
«У місто повернися, що недавно лиш
Нападник, лютий ворог зруйнував його,
Ти ж — списом відвоюєш і прославишся.
Володарюй у ньому, повну владу май —
І всяк лише позаздрить висоті твоїй!»
Сьогодні ж тим суденцем повернувся ти,
Товару взявши вдосталь, із Гортінії —
Не став для риб ти й коршаків поживою!
Я рад за тебе, друже… Так і я, було,
З товаром повертався; багачем уже,
Здавалось, стану, але ба: на дно пішов
Увесь набуток. Надарма надіявся,
Що бодай щось на берег хвиля викине —
Ніде нічого: море все — собі взяло!
Тобі всміхнулась доля: ані спис тебе
Не взяв ворожий, ні стріла не влучила,
Не скривдило і море. Я — всього позбувсь,
Із морем наодинці німував я там,
На побережжі, наче в млу занурений.
Та в темряві тій раптом я вогні уздрів
На Паросі — й були то рятівні вогні![25]
…………………………. стільки люду є,
А в кожного — свій норов, всяк по-своєму
Себе втішає[26]: хтивий — пестить плоть свою,
Пастух же радий, як позбувсь тарантула.
А я ось — віще слово (й тільки я) тобі
Кажу, — таким бо даром наділив мене
Сам Батько олімпійців[27], даром рідкісним,
Того не став би й Еврімант[28] перечити.
37. «Скарай провинних, Аполлоне-владарю…»
Скарай провинних, Аполлоне[29]-владарю,
Скарай, як це робити вмієш ти лишень!
Для нас же — охоронцем будь, заступником!
38. «У домі стерегла їх годувальниця…»
У домі стерегла їх годувальниця.
Вони ж, пишноволосі, повногруді всі,
Напахчені, й старого б із ума звели[30],
О Главку[31]…
40. «Тримати гілку мирта як же любо їй!..»
Тримати гілку мирта[32] як же любо їй!
У кучерях — троянда; мила тінь од них
І плечі їй окрила[33], й шию точену.
46. «Як той фракієць чи фрігієць пиво п’ють…»
Як той фракієць чи фрігієць пиво п’ють
Крізь соломину, так вона навпочіпки…[34]
80. «Як нам, Ерксію, у скруті…»
Як нам, Ерксію[36], у скруті бойовий підняти дух?
81. «Он задимлене все місто…»
Он задимлене все місто, палахтить усе, а там
Знов до берега дзьобаті ринуть судна-коршаки.
Люті з Наксосу загони напирають звідусіль,
Все вирубують довкола — все, що дихає, росте.
Від списів немає схову, кров’ю скроплені тіла
Сушить сонце, скаженіють навісні грабівники.
Ну а ми? Чи піддамося, чи потерпимо ганьбу,
І собі у лють не впавши — й не відплатимо мечем
За спустошені оселі, виноградники й поля,
За батьків, жінок і діток, за невинну їхню кров?
Ось що в серці накипіло, ось що я сказати мав
Тим, хто слухати ще хоче, хто снаги не втратив ще.
З наших воїнів, одначе, ті — на Тасосі тепер,
Забарились в торонейців[37], ті — на бистрому судні
Шлях із Паросу верстають, та, помітивши дими,
Пройнялись у серці гнівом, пориваються до нас,
Щоб пліч-о-пліч із братами відімстити ворогам.
Гей же, Ерксію, поквапся, хвилю спінюйте веслом,
Щоби люд порятувати, зваж на добрий, віщий знак —
Що в бою (лиш не схитнімось!) гору візьмемо-таки!
вернуться
Припускають, що в цій поезії, можливо, — мова про саму Необулу, з якою, за домовленістю з її батьком Лікамбом, мав одружитися Архілох, а написав він цей твір, мабуть, уже в передчутті вимушеного розриву з нареченою. С. Лур’є у своїй повісті (с. 168) вбачає тут історичну паралель — прибуття на острів Лемнос грецького героя Ясона, його зустріч і бесіду з царською дочкою Гіпсипілою. Далі — мова про Архілохового приятеля Есіміда, якому пощастило повернутися з набутим товаром на батьківщину. Реконструкція пошкодженого тексту, тут і далі, — за виданням, з якого зроблено переклад.
вернуться
Мотив різноманітності людських уподобань, який теж підхоплює кожна доба («Всякому городу нрав і права…») можна резюмувати у стислому: «Suum cuique» (кожному — своє).
вернуться
«…даром наділив… Батько олімпійців…» — поет, за уявленнями стародавніх, — натхненний богами (тут — Зевсом, «батьком богів»), тож і слово його — віще: лат. «vates», поет, співець — означає також «пророк», «віщун».
вернуться
«Скарай провинних, Аполлоне…» — Аполлон (Феб), бог гармонії, отже, музики й співу, віщий бог, був для Архілоха особливо шанованим богом; у нього він просить не лише захисту для себе, а й покари для ворогів (слово «Аполлон» наближене за звучанням до дієслова «apollymi» — знищую).
вернуться
Мова, очевидно, про звабливих жінок легкої поведінки. В Архілоха не раз знаходимо описи любовної жаги (пор. фраґм. 90, 245, 249, 266 та ін.); зразком тут міг йому служити Гомер: «Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання! / Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання…» («Іліада», III, 441—442). Про те «помутніння розуму» — у знаменитій другій пісні Сапфо.
вернуться
«Тримати гілку мирта…» — вважали, що гілка мирта, надто якщо її потримати у роті, додасть дівчині вроди.
вернуться
«…тінь од них… окрила… плечі…»: пишні кучері — замість парасольки. Цей фраґмент може бути зразком портретного живопису у слові.
вернуться
Греки знали пиво лише як напій чужих народів («варварів»). З цього фраґмента дізнаємося про звичай пити для зручності соломкою: в напої плавали ячмінні зерна, з яких варили пиво.
вернуться
В Архілоха виступає трохеїчний (хореїчний) тетраметр, тобто поєднання чотирьох трохеїчних метрів (кожен метр — це дві трохеїчні стопи) з цезурою після другого метра:
вернуться
Е р к с і й (дослівно «Захисник») — можливо, ім'я пароського воєначальника, до якого звертається Архілох із закликом виступити проти нападників із Наксоса, які вже вкотре висадились на берег Паросу, щоб убивати місцевих жителів і грабувати їхнє майно. Про перебіг битви — у наступому фраґменті.
вернуться
«…ті — на Тасосі… забарились в торонейців…» — на острові Тасос поселялись колоністи з Паросу (фраґм. 97, 101, 105); місто Торона — на півострові Халкідіка у Македонії.