Щоб глибше збагнути художню своєрідність епопеї «Ходіння по муках», всю складність і значимість поставлених у ній проблем, необхідно бодай коротко простежити за цією золотою ниткою і за ідейно-естетичним розвитком її автора.
Син самарського поміщика графа Миколи Олександровича Толстого Олексій Миколайович народився (1883) і виховувався у сім’ї з хорошими літературними і демократичними традиціями. Його мати, Олександра Леонтіївна, уроджена Тургенєва, була письменницею; вітчим, Олексій Аполлонович Бостром, — високоосвічений ліберальний земський діяч, атеїст і матеріаліст, спадкоємець славнозвісних шестидесятників. В автобіографії письменник згадував, що поняття «шестидесятник» в їхньому домі «завжди вимовлялось як священне, як найвище».
Дитинство майбутнього письменника пройшло на степовому заволзькому хуторі Сосновці, що був власністю вітчима, у поетичному єднанні з природою. Тут відбувались події, що примушували хлопця задумуватися над долею народу. На все життя залишили страхітливе враження голодні 1891–1893 роки, коли земля Заволжя лежала в тріщинах, гаряча мла суховіїв спалювала все, а виснажену скотину підв’язували попругами під повітками. Тут він вперше вступив у світ книжок, під керівництвом матері пробував писати. Улюбленим читанням у домі були книги Тургенєва, Льва Толстого, Некрасова, Пушкіна.
Коли вітчим розорився і сім’я переїхала в Самару, О. Толстой навчався у Самарському реальному училищі, гаряче віддавався віршам. Літературні спроби продовжував у Петербурзі, де з 1901 року почав навчання у Технологічному інституті, брав участь у студентських заворушеннях, демонстраціях.
Пізніше про свої віршовані спроби, частково видрукувані у провінційних газетах, Толстой висловлювався скептично, як про безпорадні й сірі. Природно, що у значній мірі воно так і було. Але риторичні і незрілі спроби ті промовисто говорять про настрої і спрямування таланту початківця. То були наслідувальні поезії в дусі громадянської лірики Некрасова і Надсона, відгуки на події передодня першої російської революції. Звичайно, наївно висловлені там мотиви соціального протесту ще не були свідченням стійкості революційних переконань молодого поета. Однак вони дають уявлення про духовне формування, джерела і спрямування ідейного розвитку майбутнього письменника. Записи студента Толстого у щоденнику тих років свідчать, що до володарів його літературних симпатій належали також А. П. Чехов і О. М. Горький, зокрема останній йому імпонував тим, що показував «красу і силу» простих трудівників.
Коли революція 1905 року потерпіла поразку і настала, за висловом В. Воровського, «ніч після битви» — похмурі часи розгулу реакції, засилля декадентських течій у мистецтві, О. Толстой зазнає тимчасових, але досить дошкульних впливів ідеології й естетики символістів. У збірці «Лірика» (1907) — першій його книзі — уже немає громадянських і революційних мотивів; натомість там домінують модні декадентські настрої, естетське стилізаторство, індивідуалізм. Усе це було неорганічне, вороже вихованому на традиціях реалістичної класики «земному» таланту Толстого, це була данина літературній моді. Початкуючий літератор незабаром зрозумів це. Свою декадентську «Лірику», що була видрукувана тиражем у 500 примірників, він скуповував і знищував.
У наступних книгах О. Толстого — поетичній збірці «За синіми ріками» (1909) і «Сорочачих казках» (1911) — відобразились трудні пошуки свого власного шляху, внутрішні боріння між символістсько-акмеїстичним стилізаторством і природним чуттям народності.
Хитання між псевдонародним декадентським стилізаторством і прагненням до правди художнього образу відбились і у ранній новелістиці О. Толстого: «Стара вежа» (1908), «Яшмовий зошит», «Змагач», «Смерть Налимових» (1909). Яскраві побутові зарисовки, випуклі реалістичні деталі тут співіснували з елементами містики, естетизацією старовини, манірністю. Не випадково його вірші та ранні прозові твори друкувались у декадентських виданнях — «Весах», «Шиповнике», «Аполлоне» та ін. Маючи на увазі ці ранні речі, письменник пізніше зауважував: «… це була доріжка не моя, чужа».
А трохи згодом Толстой уже натрапив на власну тему. «Це були розповіді моєї матері, моїх родичів про зникаючий і зниклий світ дворянства, що розорялося. Світ диваків, мальовничих і безглуздих… Ці диваки постали переді мною в усій пишноті типів зникаючої кріпацької епохи»[2]. Художня знахідка ця, звичайно, не була випадковою, її підсунуло письменникові саме життя, вона була закономірною в ідейно-творчій еволюції художника. Оповідання і повісті, зібрані у цикл «Заволжя», романи «Диваки» і «Кривий пан» (1910–1912) — якісно новий етап творчості Толстого, краще з того, що він створив до Жовтня. Реалістичні тенденції тут повністю перемагають.