Малерман викликав Кендзьорівського і суворо наказав займатися літературною творчістю на дозвіллі. Адам похилив голову на знак каяття, став писати стриманіше, але іноді почуття брали гору над здоровим глуздом, і тоді прихильні читачі всмак ридали над такими рядками:
«Як бджілка, що невситима до нектару, так ця молода жінка пурхала над землею, шукаючи щастя. А воно було зовсім поруч — донька, народжена в муках, виховувалася щирим подружжям на сусідній вулиці. Ніжна лелітка й не здогадувалася, що пані, яка проходила мимо неї майже щодня, обвіваючи духмяним запахом парфумів, — була їй рідною матусею і близькою приятелькою барона R. Та зла усмішка долі скасувала можливу їхню щасливу зустріч: жінка зашпорталася на сходинках вагону, коли хотіла зійти, і впала під колеса, які ще не спинилися».
Чого та «бджілка» вистрибувала з потягу, а не «пурхала над землею», довело слідство: вона перевозила фальшиві банкноти...
Слід сказати, що за пізньою вечерею Адам розповідав кримінальні трафунки матусі і Ґеньові, додаючи свої коментарі та зауваги. Наприклад, він був переконаний, що фальшиві банкноти «бджілка» перевозила для барона R, бо він програвся в карти так, аж змушений був закласти спадок — будинок в передмісті. Але дурна кобіта могла спокійно відмовитися від свого багажу: не знаю, хто цю валізу поставив у купе — і квит! Жінки не здатні на швидку реакцію, а от кмітливий чоловік вчинив би мудро і лишився цілим. В тонких справах ліпше не покладатися на жінок: у них під капелюшками вітер свище.
Ґеньо уявив, як стара Кендзьорівська збирається до крамниці, одягає капелюшка, а з-під нього визирає лукава морда Вітру, щоб свиснути, стуливши губи в курячу дупу. Та він навчився приховувати свої порухи і не денервувати благодійників, які все частіш згадували у розмовах слово «гімназія». Отже, з осені він уже не бігатиме у дворі за кішкою, не ходитиме з бабцею на ринок, не стежитиме вранці до сніданку, як вона розкладає карти, щоб дізнатися про грядущі події. Гімназія... Малому подобалося це слово!
7.
імназійні роки — то цілий ланцюг спочатку дрібних бешкетів (жива ворона на шафі поряд з пожертим міллю опудалом сови, намащена воском дошка в класі, бійка зі старшими гімназистами), а потім і таємні спроби очманіти від дорогого тютюну чи осмалені брови саморобною вибухівкою.
На диво, стара Кендзьорівська усі скарги сприймала як недружнє ставлення до сироти і за кожну халепу відпускала його на льоди чи на струдлі з Максиміліяном Морґеном — сином учителя німецької мови.
Ґеньо ставав все вродливішим. Хвилясте волосся пшеничної барви не вміщалося під гімназійним кашкетом, ясні очі променилися чистими помислами, кругле дитяче личко набуло форми овалу. Рівненька постать і перші ознаки мускулистості — наслідок щоденних вправ з Максиміліяном в гімнастичній залі.
Адам Кендзьорівський часто брав Ґеня на проходи Львовом. Вони тепер були майже одного зросту, і зустрічні кобіти вповні сприймали їх за батька й сина, лиш дивувалися: чому красуня вийшла за чудовисько? Вони ж не знали історію Ґеньової появи на цьому світі...
Адам мріяв вивчити Ґеня на лікаря, тому наполяґав на додаткових заняттях з хімії та анатомії і щедро їх оплачував колишньому знавцю фармації Оскару Гробовецькому, що втратив свою дружину (вона випила трутки замість ліків), а потім і аптеку внаслідок інтриг її коханця — міського урядника Заблоцького. А ще названий батько з несамовитістю невизнаного ґенія щовечора уголос читав свої кримінальні опуси, нарікаючи, що їх спотворять і скоротять бездарні заздрісники, тож Ґеньо вивчав історію кримінального світу на живих прикладах Адамової діяльності. Одного разу Кендзьорівський розповів про чиказького хлопчака, який мав дивну хворобу: його очі все сприймали навспак, він писав догори ногами, і щоби прочитати ним написане, доводилося папір ставити до дзеркала.
Гробовецький враз втямив, що з цього може бути зиск, тому замість хімічних дослідів тренував Ґеня в тому «чиказькому» письмі. За місяць містом поширилася байка: юнак, що дав обітницю тримати себе незайманим до сорока років, провіщає жінкам їхню долю — і все збувається.
Невдаха-аптекар ставив Ґеня перед бюрком в найтемнішому куті своєї кавалєрки[13], накладав йому на очі темну хустину, а на плечі — чорний лискучий плащ, видурений у п'яного циркача. Панна чи пані повинна була спитатися про те, що її найбільше муляло, Ґеньо швидко писав кілька слів на папірчику. Оскар хапав папірчик, ставив до дзеркала так, щоб панна (пані) сама прочитала написане. Хто ж з переляку цокотів зубами і не міг скласти докупи кілька слів, аптекар читав їх пошепки просто у жіночі вушка. Все відбувалося і таємно, і таємниче. Одна біда: охочих пань було так багато, що довелося переконувати Адама в потребі щоденних занять. Благодійник спочатку засмутився, бо почав підраховувати видатки на науку, та Гробовецький великодушно заспокоїв: платня не зміниться.