Якими іменами називають дітей
Дохристиянські імена
Дохристиянські – це найдавніші імена, які побутували серед наших пращурів ще у дохристиянські часи. Найдавнішою фіксацією імені пращура українців є всі підстави вважати ім'я антського вождя Бож чи Боз – «nomine Boz» – як його називає Йордан. Ім'я Бож, очевидно, є похідним варіантом від імен типу Богуслав, Богдан чи Божидар. Доля Божа була трагічною: після програної битви з остготами, яка відбулася у кінці 70 – на початку 80 pp. IV ст., за наказом Вінітара його разом із синами та 70 старшинами розп'яли, однак завдяки Йорданові ім'я цього вождя дійшло до нас. Майже через двісті років, близько 550 р., Менандр фіксує ім'я ще одного пращура українців – Мезамира, «найвидатнішого серед антів», якого підступно вбили авари[1]. На жаль, інших вірогідних фіксацій дохристиянських імен пращурів українців з цих часів до нас не дійшло (імена легендарних Кия, Хорива, Щека та їхньої сестри Либеді не можна беззастережно вважати автентичними), проте сучасні мовознавчі методи дозволили вченим з високою вірогідністю реконструювати не лише склад дохристиянського іменника українців, а й мотиви присвоєння імен.
Пращури українців, як і всі інші тогочасні народи, використовували тільки одне ім'я, а звичних нині прізвищ чи імен по батькові у ті далекі доісторичні часи не існувало. Хоча дохристиянське ім'я було єдиним різновидом власної назви людини, поширеним у доісторичні часи, проте дохристиянські імена праукраїнців, як і сучасні їх прізвиська, присвоювали не лише немовлятам, а й, треба думати, підліткам, юнакам і навіть дорослим. Особливості поведінки, вдачі, зовнішності, а також примітні обставини в житті денотата, тобто все, що було незвичним, помітним або важливим у конкретному колективі чи за певних обставин, могло зумовити появу його імені. Прикметно, що творення та вживання тогочасних імен ніким і нічим, окрім звичаїв, не регламентувалося. Відсутність письма, усталених обрядів наречения імені, державних інституцій, зацікавлених у точній та незмінній ідентифікації особи, – ніщо не перешкоджало тому, аби у дохристиянські часи одна і та ж особа протягом життя називалася двома-трьома або й більше власними іменами. Багатоіменність у дохристиянський період подібна до того, як нині одна особа може «нажити» собі кілька різних прізвиськ – у сім'ї, у школі, війську, серед однолітків-студентів, сусідів чи односельців, а також серед колег на роботі.
У дохристиянські часи характеристика найменованої особи, віддзеркалена в її імені, могла бути найнесподіванішою. Так, наприклад, третій у сім'ї дитині могли дати ім'я Третяк, шостій – Шестак, сьомій – Семак, восьмій – Осьмак і т. д. Дівчина, що з'явилася на світ взимку, могла одержати ім'я Зима, а та, що народилася весною, – Весна. Хлопчика, що забарився з появою на світ, часто називали Пізняком, а Томилом чи Томилою називали дитину, пологи якої були особливо тяжкими.
Іменем батьки могли висловлювати і своє ставлення до нового члена сім'ї. Дитині, народження якої з нетерпінням очікували, давали ім'я Бажан, Ждан, Жданко, Жадан, Любко, Кохан, Милаш. У той же час дітей, поява яких була небажана, називали Нелюб, Нелюбець, Неждан, Нерад, Немила, Нерада, Безжданко, Безрада. Зовнішність, психічні або фізичні вади дитяти могли також впливати на вибір його імені. Малюків, що не відзначалися ростом, могли назвати Малом, Малком, Малишком, Малушею, Дрібком, Коротком, Комарем, Мухою, Блохою і т. п. Дітей, що вражали своїм зростом та дужою поставою, називали Величками, Дубами тощо. Світлий або смуглявий відтінок шкіри найменованої особи також міг стати її характеристикою, відображеною в імені: світловолосих, русявих називали Біликами, Біланами, Білашами, Світликами, а смуглявих – Чорнишами, Чорнотами. Непропорційно завеликі голова, ніс, губи людини породжували власні імена Головач, Головань, Носаль, Носач, Губань. Тригубом називали тих, хто мав заячу губу. Вередунів, плаксіїв та крикунів іменували Плакса, Плаксивий, Крикун, Верещака, а мовчунів – Мовчан, Несміян.