О. Володимир Терлецький помер вісімдесятирічним в Одесі 17 січня 1888 р.
ТВОРИ
Терлецький не був професійним письменником. Однак його літературним і журналістським доробком зовсім не варто нехтувати. Подаючи список писань Терлецького, я мав на меті окреслити рамки його інтелектуальних зацікавлень, а також основні напрямні майбутніх досліджень.
Мені були доступні лише дві праці Терлецького. Це програмна політична брошура польською мовою “Słowo rusina” (1849)[213], яка буде детально розглянута в наступній частині статті, та його російськомовні “Записки...”[214]. Вони мають чималу вартість з історичного та літературного погляду. Польський історик Марцелій Гандельсман підкреслює їхню вірогідність[215]. Вони написані у простій, щирій, але водночас сильній манері, без жодної самореклами або особливого виправдовування. Їхньою прикметною рисою є, можливо, емоційна відстороненість. Вони справляють враження праці старої людини, яка зберегла розум і живу пам’ять про минулі події і яка розповідає історію своєї бурхливої молодості та зрілого віку з відстані багатьох років, ніби з другого берега.
Перебуваючи в Австрії, Терлецький опублікував декілька книжок українською мовою: переклад Томи Кемпійського “Наслідування Христа”[216], том перекладів поем Богдана Залеського[217], збірку проповідей[218] та опис своєї другої подорожі до Палестини й Близького Сходу[219]. Остання праця була запланована у трьох томах, але вийшли друком лише перші дві частини першого тому. Як сказано в загадковій примітці бібліографа Івана Левицького, публікація була перервана, оскільки “[її] продовження прийшлось не до смаку галицькій публіці”[220]. Несподіваного клопоту завдали Терлецькому й переклади поем Залеського, які не мали б викликати суперечок. Богдан Юзеф Залеський, поет-романтик і чільний представник т. зв. “української школи” у польській літературі, був товаришем Терлецького в його паризький період. Терлецький присвятив цей том авторові “на пам’ять непохитної дружби”. Але Залеський відмовився від перекладу[221]. Причина цієї напевно болючої для Терлецького відмови була досить своєрідною. Залеський розсердився на те, що книжку друковано кирилицею. У той час багато польських патріотів були переконані, що українська мова — це селянський діалект польської мови. Відповідно до цього, вони вимагали впровадження в українських публікаціях латинсько-польського шрифту і засуджували вживання кириличного алфавіту як засобу, що його використовувала царська Росія.
Протягом десятиліття від 1861 до 1872 р. Терлецький друкує біля десятка статей у львівській газеті “Слово”[222]. Деякі з них досить довгі й тягнуться з номера в номер. Судячи за їхніми назвами, у них ішлося про релігійні та політичні справи або про колишні подорожі Терлецького.
Після переїзду до Росії Терлецький видав книжечку про свої враження від Закарпаття під заголовком “Угорська Русь і відродження свідомості народності між руськими в Угорщині” (“Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии”, Київ, 1874)[223]. Наскільки я знаю, це була остання праця Терлецького, що появилася за його життя. “Записки...” надруковано посмертно. Жодне з писань Терлецького ніколи не передруковувалося.
ПОЛІТИЧНА ДУМКА
Найповніший виклад політичних ідей Терлецького можна знайти у його книжкового обсягу трактаті “Слово русина...” Його пишномовний стиль, від якого віддає проповідницькою риторикою, помітно відрізняється від сухуватої, простої розповідної манери його пізніших “Записок...”
214
Див. прим. 3. “Записки...” підготував до друку друг Терлецького Лев Лопатинський. Під псевдонімом “Л. І. Галичанин” Лопатинський після смерті Терлецького написав статтю, присвячену його пам’яті (Старому другу // Слово. — 1889. — Ч. 5.) Ця стаття, недоступна мені, може бути цінною як джерело біографічних даних.
216
Подражання Іісуса Христа, книжок четыры. Сочиненіє Томы зъ Кемписа... — Перемишль, 1862.
217
Думы та думки Іосыпа Богдана Залеского, переведены зъ полского на родимый рускій языкъ... — Перемышль, 1862.
219
Записки второго поклонического путешествія зъ Рима въ Ієрусалимъ и по иншихъ мьсцях Востока совершенного... — Львовъ, 1861 (2 выпуски).
220
Левицкий І. Є. Галицко-руская библіографія XIX столѣтія...: У 2 т. — Львів, 1895. — Т. 2. — С. 12. Ця робота також стала для мене джерелом інформації про назви книг, перерахованих у прим. 38–41.
223
Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии. — Киев, 1874.