Тому поділи Польщі були справедливим покаранням за її гріхи. Пізніші повстання та штучні, конвульсивні намагання польських емігрантів лише занурили націю у глибше нещастя. “Треба, однак, визнати, що Польща своїми болями, своїми жалями викликала національне почуття серед інших народів слов’янського племені, що досі дрімають довгим сном байдужості; що вона єдина серед усього племені підносить прапор суспільного розвитку під гаслами свободи, рівності та братерства” (с. 41).
Звертаючись до другої великої слов’янської нації, Терлецький твердив, що російська держава сформувалася під впливом татарських повелителів у XIII–XIV ст. “Адже це була школа, з якої великі московські князі почерпнули вміння самодержавного деспотизму” (с. 61). Історія Росія є радше історією правителів, аніж історією народу. “Вся держава є немовби мертвою машиною, що її приводить у рух кивок царя і оживляє його воля” (с. 67). Російський уряд, “найлукавіший і найзрадливіший, гнучкий, але безжальний, що не гребує навіть найнеморальнішими засобами й уперто рухається до вибраної мети, своїм призначенням випханий на дорогу завоювань” (с. 61). Московське самодержавство підпорядкувало собі православну церкву і перетворило аристократію бояр на аристократію чиновників. Петро, “названий Великим”, позичив у Європи лише те, що служило консолідації самодержавства і зростанню влади царя; він надав Росії облудно-європейського вигляду. “[Російська] адміністративна система є найнеморальнішою й опертою на здирстві і крадіжках, шпигунстві та підкупі в нечуваних масштабах” (с. 67–68). Повне придушення свободи слова і “публічне виховання, спроможне виховувати лише рабів” (с. 68) є улюбленими засобами царського уряду. Ба, більше, царизм “прагне накинути всім відрубним народностям російську мову та національність. Тому русини й поляки і під тим оглядом зазнають великого утиску” (с. 72). Все, що належить до офіційної сфери — армія, цивільна оборона та школа — переводиться на російську мову й служить політиці русифікації. Мова і звичаї неросійських національностей знаходять собі притулок лише в селянських хатах і сімейному житті[226].
Варто відзначити, що вістря гострої критики Терлецького було спрямоване тільки проти російської держави й царського режиму, а не проти російського народу. Цей народ має “всі властиві слов’янські прикмети” (с. 72). В цьому важливому аспекті інтерпретація Терлецького докорінно відрізнялася від теорій його колеги з гуртка “Готель Ламбер” Францішека Духінського. За Духінським, усі росіяни, на відміну як від українців, так і поляків, взагалі не належали до слов’янської “раси”; вони насправді були мовно слов’янізованими “туранцями” і виявляли цілковито неслов’янський характер[227].
Вище вже відзначалося, що Терлецький був невисокої думки про Руську православну церкву. З другого боку, він говорив з помітною симпатією про старовірців, яких уважав за народний спротив скорумпованій офіційній церкві. Він натякав, що старовірців могло б привабити католицтво[228]. Царська держава, яка чітко ототожнювала себе з православ’ям, була, на думку Терлецького, непримиренно ворожа до католицької церкви, але особливо — до її східного обряду.
“Російський уряд найперше оскаженіло напав на греко-слов’янську католицьку церкву, бо вона була немовби докором сумління для всієї російської церкви. Світ знає про зрадливі й жорстокі переслідування, під якими впала більшість цієї церкви... Дворазове переслідування за Катерини [II] і Миколи [I] позбавили католицьку церкву близько п’яти мільйонів вірних” (с. 71–72).
226
Концепція Терлецького щодо російської історії разюче нагадує аргументацію Астольфа де Кустіна (див.: Custine de Astolphe. La Russie en 1839 (1843)). Терлецький не покликається на де Кустіна, але я переконаний, що він черпав свої аргументи з цієї відомої і широко обговорюваної книги.
227
Див.: Duchiński F.-H. (de Kiew). Peuples Aryâs et Tourans, Agriculteurs et Nomades. Nécessité des réformes dans l’exposition de 1’histoire des peuples Aryâs-Européens et Tourans, particulièrement des Slaves et des Moscovites. — Paris, 1864.
228
Варто відзначити, що коли 1907 р. галицький митрополит Андрей Шептицький розпочав свою сміливу унійну акцію в Росії, він також мав намір оперти її частково на старовірах. Див.: Korolevskij С. Métropolite André Szeptyckyj, 1865–1944 // Opera Theologicae Societatis Scientificae Ucrainorum. — Romae, 1964. — Vol. 16–17. — P. 192 й наступні.