Але існує й інша паралель, значно ближча за часом і суттю, яку Франкові накреслити не вдалося. Маю на увазі очевидну подібність ідей Терлецького до ідей Кирило-Мефодіївського братства[239]. Цей недогляд можливо пояснюється тією обставиною, що за часів Франка документи Братства все ще були сховані в архівах царської поліції, і тому його програма не була повністю доступна для дослідників. Головний документ, що відображає ідеологію Братства, “Книги битія українського народу” Костомарова, були надруковані лише у 1918 р. Польський історик Марцелій Гандельсман, пишучи у 1930-х роках, був першим, хто ствердив “дивовижну близкість, майже ідентичність” концепції Терлецького зі статутом Кирило-Мефодіївського Братства[240].
Один із дослідників історії політичної думки визначив чотири основні положення Кирило-Мефодіївської програми як соціальне християнство, егалітарна демократія, український месіянізм і слов’янський федералізм”[241]. Усі ці компоненти, по-різному наголошені, можна знайти у Терлецького. Незважаючи на його щиру турботу за добробут простої людини і огиду до кріпацтва, Терлецький не ставив на центральне місце селянське питання, як це робили кирило-мефодіївці: він у меншій мірі був народником. Крім цього, як справедливо відзначив Гандельсман, були два пункти, які помітно відрізняли ідеї “Слова” від ідей, які містила “Книга битія”[242]. Обидві програми мали сильне релігійне забарвлення, але різнилися у відтінках. Якщо Терлецький у 1849 р. був войовничим католиком і вірив в історичну місію уніатської церкви, пристрастна християнська віра кирило-мефодіївців мала нецерковний і виразно неконформістський характер, близький за духом до радикального протестантизму[243]. По-друге, ідея Терлецького про українсько-польський союз як центральну вісь майбутньої слов’янської федерації була чужа кирило-мефодіївцям і навряд чи знайшла б серед них схвалення. Оскільки майже всі члени Братства були уродженцями Лівобережної України, їхня політична думка розвивалася радше у російсько-українському, аніж польсько-українському контексті.
Однак треба пояснити вражаючу подібність цих двох програм. Чи можемо ми припустити вплив ідей кирило-мефодіївців на Терлецького? Як ми вже бачили, у 1849 р. Терлецький знав, хоча й неточно, про арешти і процес над Шевченком, Кулішем і їхніми товаришами, що відбувся двома роками пізніше. (Варто відмітити, що він говорить про них радше як про групу окремих осіб, аніж як про членів однієї організації). Але що він знав про ідеологію “руських” інтелектуалів у Києві? Він покликався на них коротко у зв’язку з обговоренням панславістського напрямку в Росії. У цьому відношенні його інформація була правильною. Але думка Братства містила в собі інші елементи, такі як український націоналізм, які б мали цікавити Терлецького і які він не спромігся згадати. Так само не згадував він імен св. Кирила і Мефодія, які використав київський гурток. Оскільки Терлецький сам захоплювався культом слов’янських апостолів, яким він пізніше присвятив церкву у Парижі, його мовчання в цьому разі можна вважати ознакою його незнання. Звичайно, він не мав доступу до програмних документів Братства, які циркулювали лише в небагатьох рукописних копіях і які пізніше були конфісковані властями. Джерелом для Терлецького був Духінський, який розповів тогочасні київські чутки, але не міг подати детальної та вірогідної інформації. Таким чином, ми доходимо висновку, що Терлецький не міг у будь-які значній мірі зазнати впливу ідей кирило-мефодіївців. Щонайбільше, інформація про українську групу в Києві могла б підтримати його у своїх власних переконаннях, до яких він прийшов незалежно.
Тому паралелі між “Словом русина...” і програмою Кирило-Мефодіївського братства повинні пояснюватися тим, що обидва твори були закорінені у загальному дусі цієї доби. Ідеї есхатологічного, релігійного, демократично-народницького, націоналістичного і панславістичного федеративного характеру “ширяли у повітрі” в усіх східноєвропейських країнах в половині XIX ст. Коли приблизно у той же самий час були сформульовані перші модерні українські політичні програми, вони неодмінно мали обіймати інтелектуальні елементи і витворити їхній синтез відповідно до потреб конкретної української ситуації. Сильну відповідність між формулюваннями кирило-мефодіївців і Терлецького варто розглядати як симптом того, що та чи інша програма справді була адекватною відповіддю на той виклик, що кидала доба Крім цього, як Терлецький, так і Братство зазнало впливу писань польських романтиків, які правили обом за модель. Як стверджував біограф Костомарова, “нема ніякого сумніву, що на Костомарова, Гулака, Шевченка, Білозерського, Савича та інших членів гуртка мала великий вплив польська політична думка, польські нелегальні організації й писання польських поетів і публіцистів”[244]. Терлецький черпав натхнення з того самого джерела, і цим фактом можна пояснити відповідність між його ідеями та ідеями кирило-мефодіївців. І це було неабияким досягненням Терлецького самотужки витворити синтез, який витримує порівняння з тим синтезом, що виник унаслідок колективного обговорення серед блискучої групи українських інтелектуалів у Києві.
239
Див. найновіші книжки про Кирило-Методіївське товариство: Kostomarov’s ’Books of the Genesis of the Ukrainian People’. — New-York, 1954; Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. — Москва, 1959; Luciani G. Le Livre de la Genèse...; Papazian D. N. I. Kostomarov and the Cyril-Methodian Ideology // Russian Review. — 1970. — Vol. 29. — N 1 (January); Papazian D. The Trial of the Cyril-Methodians // The Michigan Academician. — 1971. — Vol. 3. — N 4 (Spring). Див. також відповідні розділи книжок: Сергієнко Г. Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів 1826–1850. — Київ, 1971; Luckyj G. S. N. Between Gogol’ and Ševčenko. Polarity in the Literary Ukraine: 1798–1847. — Municn, 1971.
241
Див. резюме лекції Є. Пизюра у журн.: Harvard Ukrainian Studies Newsletter, 1972. — Vol. 4. — N 3–4 (November-December). — P. 15.
243
Релігійна філософія кирило-мефодіївців розглянута у книжках: Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925. — С. 111–124; Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — Прага, 1931. — С. 107–134.
244
Дорошенко Д. Микола Іванович Костомаров. — Ляйпціг, б.д. — С. 24. Ідеологічні пов’язання між кирило-мефодіївцями, особливо Шевченком, та їхніми польськими сучасниками, були досліджені В. Щуратом у статті “Основи Шевченкових зв’язків з поляками”, поміщеній у книзі: Щурат В. Г. Вибрані праці з історії літератури. — Київ, 1963. — С. 242–350. Це питання теж розглядалося, стисло, але вичерпно у книзі: Luciani G. Le Livre de la Genfcse... — P. 33–36.