Зрозуміло, що далекосяжна і систематична політика соціальних реформ не могла спиратися на сили самої лише організованої праці. Драгоманов називає три елементи, які сприяють соціальному поступові. Соціалісти-інтелектуали є теоретиками, критиками й пропагандистами. Потім ідуть масові рухи робітників (спілки, кооперативні товариства тощо), аналогічні селянські рухи та політичні кампанії соціалістичних і популістських партій, такі як боротьба за загальне виборче право. Врешті мусимо врахувати засоби правлячих класів та існуючих урядів, навіть консервативних, спрямовані на усунення чи пом’якшення соціальної несправедливості (наприклад, англійське фабричне законодавство)[350]. Всі три чинники роблять свій внесок у суспільний поступ, і потрібно знайти для них спільний знаменник. Цікаву спробу знайти його для Росії становить соціально-політична програма Драгоманова у “Вільній спілці”[351]. Як пояснює автор у своєму коментарі, ця програма є результатом порівняння та синтезу реформістської програми-”максимум” земських конституціоналістів і російської ліберальної буржуазної преси з одного боку та мінімальних вимог європейських соціалістичних і робітничих рухів — з іншого. На слушність міркувань Драгоманова вказує той факт, що від часу, коли ці ідеї були проголошені, майже всі важливіші пункти його соціальної та економічної програми (законодавче обмеження тривалості робочого дня, прилюдний судовий розгляд справ між наймитами та наймачами, прогресивні податки, тощо) були прийняті більшістю цивілізованих держав.
Що Драгоманов був вільний від упереджень, спільних для більшості соціалістів його часу, свідчить усвідомлення ним того, що скрізь у Європі робітничий рух очолюють не найбідніші, а культурно й економічно найсильніші робітники[352]. Водночас він застерігав соціалістів від того, щоб скидати в одну купу стабільних, продуктивних підприємців і біржових спекулянтів та авантюристів, навіть якщо на практиці різні групи буржуазії важко розпізнати[353].
Драгоманов був переконаний, що соціалістичний колективізм у принципі кращий, аніж приватне підприємництво. Але, знаючи, що багато шановних демократів і поступовців не погоджуються з цим, він намагався переконати гарячих соціалістів із числа своїх молодших товаришів не відкидати зневажливо співпраці з демократами-несоціалістами.
“Тепер досить було б і того, коли б кожда поступова партія давала хоч те для поступу, що лежить в її ймєні, в програмі, то скорш наступив би час і для соціалізму”[354].
Драгоманов не був спеціалістом з національної економіки. Порівняно з конституційними проблемами, питанням національностей і міжнародної політики, економічні проблеми посідають у його писаннях другорядне місце. Деякі думки в його працях, особливо неабиякий інтерес до кооперативного руху, дають підстави припускати, що Драгоманов бажав би “цехового соціалізму” (вживаючи пізнішого терміну) більше, ніж соціалізму централізованої держави. Невідомо, чи він цілком усвідомлював проблеми, народжені складністю модерного економічного життя. Але всі його праці пройняті сильною соціальною етикою, що тим більше заслуговує на похвалу, оскільки за прагненням до соціальної справедливості Драгоманов ніколи не забував — як забувало багато соціалістів, про вартість політичної свободи та особистої незалежності. Заслуговує на увагу таке визначення:
“Соціалістичний ідеал не виступає у вигляді аракчеєвських військових поселень, а саме у вигляді розвинутих всебічно (або інтегрально розвинутих, як говорять західноєвропейські соціалісти) індивідумів...”[355]
Це полемічне висловлювання Драгоманова спрямоване проти групи російських соціалістів. Аракчеєв був військовим міністром за Олександра I, що царював у 1801–1825 рр. Перебуваючи на цій посаді, він заснував військові поселення, де солдати поєднували сільськогосподарську працю з військовими вправами і військовою дисципліною. В російській та українській мовах ті колонії стали синонімом божевільного деспотизму й огидної субординації. Варто зазначити, що ще в останній чверті XIX ст. Драгоманов гостро відчував аракчеєвський дух серед російських соціалістів. Де підводить нас до особливо цікавої теми про Драгоманова як критика російського соціалістичного та революційного руху.
351
Drahomanov М. Р. Free Union: Draft of a Ukrainian Political and Social Program (Part 2, Section 5) // Mykhaylo Drahomanov: A Symposium and Selected Writings. — P. 204.