Драгоманов не ставив максимальних вимог. Він вважав важливішим не швидке здійснення реформ, а таке становище, коли вони після здійснення пустять глибоке коріння (як це було в Англії)[432]. Ця поступовість супроводжувала його доктрину компромісів у політиці. Він розумів, що без компромісів не обійдешся, але вважав допустимими лише “кількісні”, а не “якісні” компроміси.
“Коли організм ще не виносить літру молока, давайте 0,10 л також молока, а не чорнила і не молока з чорнилом!”[433]
Біограф Драгоманова Заславський твердить, що Драгоманов був єдиним революційним автором у Росії, який ставився до питань міжнародної політики всебічно і з розумінням[434].
Власне, українська перспектива виводила Драгоманова поза кордони Російської імперії. Інтерес до Галичини змусив його цікавитися справами Австро-Угорської імперії взагалі. На польське питання, єврейське питання, питання, що поставали внаслідок розпаду Османської імперії, він дивився з погляду Києва, а не Санкт-Петербурга, а тому сприймав їх ближче і конкретніше. Ідеї Драгоманова щодо взаємин українців із їхніми західними та південними сусідами і з національними меншостями, які живуть на українській землі, доповнювали його російську програму. Тут сходяться внутрішня та зовнішня політика.
Суть єврейського питання на Україні для Драгоманова полягала в тому, що євреї були одночасно національністю, економічним класом та релігійною групою. Як національність вони були відокремлені від решти населення мовою та традиціями. В економічній сфері переважна більшість євреїв мала заняття, традиційні для середнього класу. Дотримання релігійних обрядів у щоденному побуті ще більше посилювало ізоляцію євреїв од християнського населення[435]. Драгоманов боявся, що почуття кривди, завданої українським селянам шинкарями, лихварями, орендарями (збирачами податку для держави та знаті) може легко перетворитися з соціального протесту на антисемітизм. Він був упевнений, що єврейське питання не можна розв’язати похвальною ліберальною формулою: усунення правових обмежень, накладених на євреїв у Росії, наприклад, неприроднього зосередження їх у межах “смуги осілості” (в Україні та Білорусії). Драгоманов бачив розв’язання у розколі єврейської громади на робітників та експлуататорські елементи, а також у розвитку почуття солідарності між єврейськими та неєврейськими робітниками. Де потребувало створення єврейської соціалістичної організації та соціалістичної преси мовою ідиш. Цією програмою Драгоманов немов провіщав майбутній “Бунд”. Перші заклики до створення єврейської соціалістичної організації виходили з друкарні Драгоманівської “Громади” в Женеві. Ця ініціатива наштовхнулася на відверту ворожість із боку російських соціалістів, у тому числі й зрусифікованих євреїв[436].
Польське питання Драгоманов пропонував розв’язати в дусі “колумбового яйця”, чітко розрізняючи етнічно польські території і території, етнічно литовські, білоруські чи українські, на які претендували поляки. На цих непольських землях, які колись належали до Речі Посполитої, поляки становлять меншість усього населення, але більшість класу землевласників. “Тепер для людей із здоровим глуздом може бути мова тільки про незалежність Польщі етнографічної”[437]. Звичайно, Драгоманов розумів, що етнічна Польща мала безумовне право на незалежну державність, але він уважав, що федералістична політика співпраці з іншими народами Східної Європи буде в інтересах самих поляків. Щодо поляків, які проживають поза етнічною польською територією, то вони повинні мати культурну автономію і, звичайно, рівні громадянські права, але не панівну позицію. Польська меншість на Правобережній Україні, серед якої був досить великий відсоток освічених людей, могла б зробити велику послугу справі свободи, якби об’єдналася з українцями в боротьбі за самоврядування цієї землі, так як шведи у Фінляндії співпрацювали з фінами. В XIX ст. декілька поляків на Правобережній Україні були готові стати на цей шлях з демократичних переконань чи з почуття територіального патріотизму. Але основна маса поляків, зокрема й поляки демократичних і навіть соціалістичних поглядів, не могли звільнитися від гіпнотичної віри в “історичні кордони” Польщі. Драгоманов був переконаний, що ці імперіалістичні польські мрії були джерелом біди для польського народу, який дозволив спокусити себе авантюрною політикою, і джерелом неспокою для всієї Східної Європи[438].
435
Драгоманов М. П. Еврейскій вопросъ на Украйне // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 525 і наступні.
438
Драгоманов летально розглянув польське питання у своїй капітальній праці “Историческая Польша...” (Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 1. — С. 1–272.)