Додамо, що в іншій статті, написаній приблизно в той самий час, і присвяченій загальним питанням революційної стратегії, Драгоманов назвав прокламацію Виконавчого комітету “необдуманою”. Він також указував, що стихійні народні бунти неминуче мусили “мати тільки негативне значення” через низький освітній і громадянський рівень мас[482].
Друга половина статті “Єврейське питання на Україні” містить соціологічні та психологічні зауваги стосовно українсько-єврейських узаємин. На думку Драгоманова, “євреї на Україні являють собою (одночасно) і націю і релігію, і стан” (“сословие”)[483]. Як національність, вони відрізнялися від решти населення певними характерними рисами у фізичному та ментальному складі й окремою мовою — ідиш. Їхню національну окремішність посилювала їхня релігія — іудаїзм. Крім того, “євреї тут [в Україні] майже всі належать до станів т. зв. міських (навіть ті, що живуть у селах), і між ними — переважно до станів, які самі не виробляють вартостей”[484]. Наводячи різноманітні статистичні дані, Драгоманов показував, що за своїми заняттями більшість українських євреїв були дрібними торговцями, корчмарями, крамарями, посередниками тощо. Він доходив висновку, що “єврейська нація на Україні є... великою мірою паразитний стан... У таких місцевостях поняття “експлуататор” і “жид” стали у народній мові синонімами”[485]. В іншій статті, написаній у той самий період, Драгоманов дещо видозмінив цю різку думку, заявивши, що лише одну третину українського єврейства треба розглядати як “експлуататорів”, другу — як “робітничий клас”, а останню третину — як невизначену проміжну групу[486].
Драгоманов добре усвідомлював, що більшість євреїв на Україні були бідні, багато з них жили в злиднях. Але він твердив, що навіть єврейські злидарі не мали почуття солідарності зі своїми сусідами-християнами, що належали до робітичного класу, а радше солідаризувались із заможними одновірцями, яким вони служили як агенти та посередники. “...Всі євреї в Україні вважають себе станом, вищим над мужиками-українцями. “Мужик (хлоп або хохол) — дурень, хлоп — гадюка, свиня”, — нам доводилось чути від найбідніших євреїв, а також вислови, які свідчать, що євреї залічують себе до панських класів, разом із дворянами, — відмінних від селян”[487].
Українсько-єврейські взаємини були обтяжені почуттями взаємної образи й кривди. Пам’ять про різанини, якою супроводжувалися козацько-селянські повстання XVII–XVIII століть, у поєднанні з дискримінацією, якої вони зазнавали самі, зробили євреїв надмірно чутливими, схильними до клановості, а часто — безтактними й зарозумілими. З другого боку, українці пам’ятали, що за часів панування польської аристократії євреї були інструментом соціально-національного гноблення. Багато українських народних пісень розповідало про кривди, що їх заподіяли козакам польські пани і їхні управителі євреї. А тепер вони служать іншій системі гноблення. “Як орендарі корчом і збирачі податкових боргів, євреї є тепер агентами фіску”[488]{88}.
У статті “Єврейське питання на Україні” мала ще бути й третя завершальна частина, з практичними пропозиціями щодо виправлення становища, але вона залишилась ненаписаною. Драгоманівські ідеї про те, як підійти до розв’язки українсько-єврейської проблеми можна визбирати з численних уривків, розкиданих по його творах[489].
Драгоманов відзначав, що багато учасників російського та польського соціалістичного руху були євреями за походженням. Але це були ті засимільовані євреї, які втратили зв’язок зі своїм народом і через те не були спроможні впливати на нього і вести його. “Ось чому для соціалістів ураїнської області справою особливої важливості є організація пропаганди, яка мала б за мету, з одного боку, відділити робітничі єврейські маси від єврейських капіталістів, а з другого — об’єднати єврейських робітників із робітниками інших племен”[490]. Де вимагало утворення єврейських соціалістичних організацій і, перш за все, соціалістичної преси ідишем — розмовною мовою євреїв. Що ж до далекосяжної перспективи, то Драгоманов уважав, що, хоча еміграція може ослабити напруженість, більшість єврейського населення України залишатиметься на місці[491]. Очевидно також, що він не вірив, буцімто єврейську проблему розв’яже асиміляція. Розв’язка, яку він собі уявляв, була тісно пов’язана з його загальною політичною філософією. Драгоманов був ревним федералістом, і федералістична ідея була наріжним каменем його програми майбутнього розвитку України та Східної Європи[492]. Він вірив, що волю української нації забезпечить або федералізація існуючих імперій, Росії та Австро-Угорщини, або, що менш вірогідно, утворення самостійної української республіки, організованої як федерація автономних громад та областей[493]. Драгоманов був твердо переконаний, що національні меншості, які проживають на українській землі — росіяни, поляки, німці, молдавани (румуни) і, звичайно, євреї — мають користуватися не лише рівними громадськими правами, але й культурною автономією. У тих громадах та районах, де національні меншості становили більшість або чималу частину населення даної місцевості, їхні мови повинні мати офіційний статус. “Їх [національних меншостей] товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського гурту, матимуть волю закладати свої школи-нижчі, середні й вищі, — й волю приставати до всякої спільноти з гуртом тих народів, от котрих одійшли до України ті громади, виселки й товариства. Такі працюючі чужинці будуть для українців узлами, котрі прив’язуватимуть їх до всіх сусідніх пород [націй], з котрими українці повинні приступити до великої всепородної вільної спілки (інтернаціональної федерації)”[494]. Драгоманов сподівався, що ця програма знайде підтримку серед великої частини українського єврейства. Він був переконаний, що євреї, релігію яких традиційні християнські суспільства в кращому разі толерували, будуть зацікавлені у відокремленні церкви від держави. Для Драгоманова, який протягом усього свого життя боровся з клерикалізмом, цей постулат був істотною частиною політичної програми. Він уважав, що підтримуючи секуляризацію громадського життя в країні, українські євреї зроблять цінний внесок у загальну справу свободи[495].
482
Драгоманов M. П. “Народная Воля” о централизаціи революционной борьбы въ Россіи // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 394 (підрядкова примітка).
483
Драгоманов М. П. Еврейскій вопросъ на Украйнѣ. — С. 540. Це твердження, яке є наріжним каменем поглядів Драгоманова на єврейське питання, можна знайти вже в статті 1875 р. Див.: Политическіе сочиненія. — С. 218.
486
Драгоманов М. П. Отъ группы сощалистовъ-евреевъ // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 327.
489
Особливо важливими є дві роботи: післямова Драгоманова як видавця до брошури “Отъ группы соціалистовъ-евреевъ” (Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 328) і коротка стаття “Еврейскій вопросъ въ славянскомъ кружкѣ въ Лондонѣ” (Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 541–542).
492
Загальний огляд політичної філософії Драгоманова, зокрема його федеративних та конституційних ідей; див. у моїй статті “Драгоманов як політичний теоретик” (див. с. 299–346 цього тому), а також: Пизюр Є. Конституційна програма і теорія М. Драгоманова // Journal of Ukrainian Studies. 1981 — Vol. 6. — N 2. — P. 28–42. Сучасне радянське трактування цієї теми див.: Сокуренко В. Г. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине XIX века. — Львов, 1966.
493
Детальні пропозиції Драгоманова щодо перебудови Російської імперії на федеративних засадах містяться у його трактаті: Вольный союз — Вільна спілка: Опытъ украинской политико-соціальной программы // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 1. — С. 273–375. (Англомовний переклад центральної частини цієї праці — самих конституційних пропозицій, без обширного авторського коментаря — включений у кн.: Mykhaylo Drahomanov: A Symposium and Selected Writings / Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. — Vol. 2. — 1952. — N 1. — P. 193–205. Альтернативна концепція незалежної України у “Програмі”, яка за підписами Драгоманова та його двох співпрацівників, М. Павлика і С. Подолинського, була опублікована в журналі “Громада” N 1 (1880), передрукована у кн.: Драгоманов М. П. Вибрані твори. — Прага, 1937. — Т. 1. (єдиний, що появився). — С. 148–151.
495
Драгоманов М. П. Вольный союз — Вільна спілка (Опытъ украинской политико-соціальной программы) // Собраніе политическихъ сочиненій. — T. 1. — С. 309.