Єврейському питанню Драгоманов присвятив дві великі статті — “Євреї і поляки в Південно-Західному краї” (“Евреи и поляки в Юго-Западном крае”), 1875[525] та “Єврейське питання на Україні” (“Еврейский вопрос на Украине”, (1882)[526]. Першу написано тоді, коли Драгоманов ще був російським підданим, і вона з’явилася у “легальному” петербурзькому періодичному виданні; тому, висловлюючи свої погляди, автор до певної міри мусив бути обережним. Друга стаття належить до періоду, коли Драгоманов жив на засланні у Швейцарії і міг висловлюватися цілком вільно. Крім цього, зауваги щодо єврейського питання розкидані по багатьох драгоманівських писаннях. Можна помітити, що з роками формулювання його ідей трохи змінювалися, але основна концепція залишалася незмінною. Я подаватиму думки Драгоманова з цього приводу як органічне ціле, зібравши докупи твердження, що їх автор зробив у різний час.
За оцінкою Драгоманова, єврейське населення на українських землях Російської та Габсбурзької імперій становило понад один мільйон чоловік[527]. Він уважав, що “євреї на Україні являють собою (одночасно) і націю, і релігію, і стан” (“сословие”)[528]. Як національність, вони відрізнялися від решти населення певними специфічними рисами у фізичному та психічному складі й окремою мовою — ідиш. Їхню національну окремішність посилювала релігійна відмінність іудаїзму. Більше того, “євреї тут [на Україні] майже всі належать до станів т. зв. міських (навіть ті, що живуть у селах), і між ними — переважно до станів, які самі не виробляють вартостей”[529].
Застосовуючи різноманітні статистичні методи, Драгоманов демонстрував, що переважна частина українських євреїв — дрібні торговці, корчмарі, посередники тощо. Він доходив висновку, що “єврейська нація на Україні є великою мірою паразитичний стан... У таких місцевостях поняття “експлуататор” і “жид” стали у народній мові синонімами”[530]. В іншій статті Драгоманов пом’якшував цю різку думку, вказуючи, що третину євреїв треба розглядати як “трудящий люд”, під яким він розумів робітників і ремісників[531]{90}.
Драгоманов добре усвідомлював, що більшість євреїв на Україні були бідні, багато з них жили в злиднях. Але він твердив, що навіть єврейські злидарі не мали почуття солідарності зі своїми сусідами-християнами, що належали до робітничого класу, а радше солідаризувались із заможними одновірцями, яким вони служили як агенти та посередники. На думку Драгоманова, євреї були схильні ставитися до українського селянства зарозуміло й презирливо. “...Всі євреї на Україні вважають себе станом, вищим над мужиками-українцями. “Мужик (хлоп або хохол) — дурень, хлоп гадюка, свиня”, — нам доводилось чути від найбідніших євреїв, а також вислови, які свідчать, що євреї залічують себе до панських класів, разом із дворянами, — відмінних від селян”[532].
Драгоманов уважав російський уряд великою мірою відповідальним за непринадні умови життя українського єврейства та зростання українсько-єврейського напруження. Царський режим, на противагу до своєї генеральної політики централізації і вирівнювання усіх регіональних відмінностей, підтримував т. зв. “смугу осілості”, що спричинилося до надмірної концентрації єврейського населення у західних губерніях. “...Ця скупченість витворена зовсім штучно російським законодавством, що керувалося у даному разі не лише вузькими великоросійськими міркуваннями, але і відвертим наміром придушити розвиток національного українського середнього стану, який іще в XVIII ст. існував у містах, що користувалися магдебурзьким правом”[533]. У даний час російський уряд, обмежуючи можливості євреїв здобути вигідну роботу, користується їхніми послугами для того, щоб витягнути гроші з народу на користь держави. “Як орендарі корчем і збирачі податкових боргів, євреї є тепер агентами фіску”[534]. Драгоманов лаяв тих короткозорих українців, які схвалювали тодішні антиєврейські закони. На його думку, не лише універсальні ліберальні принципи, але й українські національні інтереси вимагали ліквідації смути осілості, що полегшило б розсіювання частини українського єврейства в інших регіонах імперії[535].
525
Передруковано у кн.: Драгоманов М. П. Политическія сочиненія / Под ред. И. М. Гревса и Б. А. Кистяковского. — Москва, 1908. Т. 1 Центръ и окраины [єдиний, що появився]. — С. 217–267. “Південно-Західний край” був офіційним адміністративним терміном для трьох провінцій Київської, Волинської та Подільської, — території, назагал відомої як Правобережна Україна.
526
Передруковано у кн.: Драгоманов М. П. Собраніе политическихъ сочиненій. / Под ред. Б. А. Кистяковского: В 2 т. — Париж, 1905–1906. — Т. 2. — С. 625–540.
527
Драгоманов М. П. Отъ группы соціалистовь-евреевъ // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 327.
528
Драгоманов М. П. Еврейскій вопросъ на Украйнѣ // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 2. — С. 540.