Натяк на можливу єврейську національну самостійність інтригує, але Франко не розробив його докладніше у статті 1887 року. Він торкнувся цього питання через дев’ять років у рецензії на славетний трактат Теодора Герцля “Єврейська держава” (”Der Judenstaat”, 1896)[557]. Ми знаємо, що Франко і Герцль (1860–1904), основоположник і пророк сіонізму, зустрілися у Відні в лютому 1893 р. й справили один на одного добре враження[558]. Франкова рецензія з’явилася вже за три тижні після публікації праці Герцля, що не лише підтверджує його виняткову інтелектуальну проворність, але також наводить на думку, що книжка мала викликати відповідний резонанс у його голові. Франко перерахував основні положення Герцля з прихильністю; його єдине застереження, що Герцль, можливо, недооцінив практичні труднощі, пов’язані з заснуванням єврейської держави. У висновку до цієї рецензії сказано: “План, однак, без сумніву, має перед собою майбутність, і якщо сьогоднішнє покоління виявиться ще недозрілим до нього, то він мусить з часом дочекатися молоді, яка захоче і зуміє його виконати”[559].
Позитивну оцінку Франком ідеї єврейської державності треба розглядати в контексті еволюції його української національно-політичної програми. Після смерті Драгоманова у 1895 р. Франко відійшов від філософського анархізму свого наставника й прийняв концепцію української державної самостійності. Ми не знаємо, чи читання Герцлевої “Єврейської держави” підштовхнуло його в цьому напрямку. Але знаменним є те, що на захист ідеї української державності Франко висував аргументи, дуже близькі до наведених у його рецензії на книжку Герцля. Франко вірив, що для України, як і для єврейської нації, ідея незалежності була нереалістичною, “поза межами можливого”, з погляду тогочасної практичної політики. Водночас він твердив, що ця ідея, або радше ідеал, може стати надихаючим дороговказом для національно-визвольного руху, і що його майбутня реалізація залежатиме врешті від самовідданої волі самого українського народу[560].
Найповніше формулювання Франкових думок щодо єврейського питання й україно-єврейських взаємин можна знайти у повісті “Перехресні стежки” (1900)[561]. Вони були висловлені одним із головних героїв повісті Вагманом, але ми маємо повне право вважати, що вони відбивають власну позицію Франка. Варто сказати для вступу, що Вагман — єврейський лихвар, який спочатку представлений як нібито зловісний персонаж, але в ході розповіді поступово відкривається як розумна й добра людина. Він таємно допомагає героєві повісті, молодому українському адвокатові, захищати інтереси селян проти місцевих польських поміщиків. Дія відбувається у неназваному галицькому провінційному місті на початку 1880-х років. Вагман висловлює свої ідеї під час зустрічі з бурмістром (міським головою), засимільованим євреєм, колишнім учасником польського повстання 1863 р.
Дискусія між Вагманом і мером крутиться навколо питання асиміляції євреїв. Бурмістр признається, що все своє життя він намагався викорінити в собі почуття єврейськості, але це ще не зовсім йому вдалося. Вагман відповідає:
“...Ті ваші нові жиди, асимілянти чи асимілятори, по моїй думці, розірвали стару жидівську душу на дві часті [відкинувши кращу і зберігши гіршу частину]... Ви почали асиміляцію від того, що викинули з серця всяку решту того громадського змислу, яким колись була сильна наша нація... Ви перестали любити своє плем’я, його традицію, перестали вірити в його будущину. З усього національного добра вам лишилось тільки своє ”я”, своє сім’я, мов національного добра вам лишилось тільки своє ”я”, своє сім’я, мов одна тріска з розбитого корабля. За сю тріску ви вчепилися і пробуєте прикермувати її до іншого корабля, найти іншу батьківщину, купити собі іншу, нерідну матір. Чи не дурите ви себе самих, коли вірите, що та інша мати полюбить і пригорне вас як своїх рідних? І чи не дурите ви оту прибрану матір, упевняючи її, що любите її ліпше, як рідну... Я виджу й добрі боки вашого, асиміляторського руху, хоч вони й невеликі... Ви наша данина тим народам і краям, що в тяжку годину дали нам захист і притулок. Але не жадайте, щоб та данина була занадто велика. Адже нерозумно було б жадати від вандрівця, що пив воду з криниці, щоб у відплату за се і сам скочив до криниці і втопився в ній. Те, що ви робите і що робили не раз подібні вам — се з історичного боку оправдане, і конечне, і навіть пожиточне для жидівської нації, але не може бути її програмою, бо се була би не програма, а самовбійство.
— Але чим же, по вашій думці, се пожиточне для жидівської нації? — запитав бурмістр уже без тіні насміху в голосі.
557
Franko І. Państwo żydowskie // Tydzień: Dodatek literacki “Kurjera Lwowskiego”, 1896. — 9 Marzec. Оригінальний польський текст разом з англійським перекладом надруковано в статті: Wilcher A. Ivan Franko and Theodor Herzl. To the Genesis of Franko’s
558
Зустріч між Герцлем і Франком списано у першій половині статті А. Dільчера, цитованої вище, с. 233–238.
559
Зустріч між Герцлем і Франком списано у першій половині статті А. Dільчера, цитованої вище, с. 243.
560
Див.: Франко І. Поза межами можливого // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Т. 10, кн. 12. — С. 1–9.