Термін “Карпатська Україна” вживається на позначення заселеної українцями території на південних схилах Карпат і прилеглих передгір’ях. Уся Карпатська Україна лежить у басейні верхньої Тиси з її численними притоками, води яких урешті вливаються в Дунай. На півночі Карпатський гірський хребет відмежовує цей край від Галичини, а на півдні Карпатська Україна з’єднується з Угорською рівниною. На заході і сході її сусідами є відповідно Словаччина й Трансільванія. Сучасне населення Закарпатської області, адміністративної одиниці Української РСР, перевищує 1100000 чол.[672], з яких 75% становлять етнічні українці. Крім того, декілька десятків тисяч карпатських українців живуть на Пряшівщині у Східній Словаччині.
Етнічно та релігійно народ Карпатської України належить до східнослов’янської та візантійської сфери Проте традиційні політичні відносини єднають цю територію із Середньо-Східною Європою: Угорщиною, Габсбурзькою імперією та Чехо-Словаччиною. Через бідність достовірних джерел історія Карпатської України раннього середньовіччя досить суперечлива, тому питання про початки заселення слов’янами цього регіону довго було предметом суперечок[673]. Але відомо, що починаючи з XI ст., територія Карпатської України постійно перебувала в складі Угорського королівства. У добу пізнього середньовіччя українському (руському) селянству накинуто угорську систему латифундій і кріпацтво, що визначило соціальну структуру краю аж до XX ст. Як органічна частина Угорщини, Карпатська Україна перейшла 1526 р. під владу Габсбурзької династії. Від XVI ст. аж до початку XVIII ст. вона стала ареною, на якій точилася боротьба між Габсбурзьким абсолютизмом та періодичними фрондами угорської шляхти. З півдня цей край зазнавав турецьких нападів, тоді як східна частина певний час була під контролем Трансільванського князівства. Водночас у Карпатській Україні відбувався конфлікт між православною та греко-католицькою (уніатською) церквами. Він був пов’язаний, з одного боку, з релігійною ситуацією у тій частині України, що перебувала під владою Польщі, а з другого — з боротьбою Реформації та Контрреформації в Угорщині. В другій половині XVIII ст., під час правління Марії Терези (1740–1780) та Йосифа II (1780–1890), Карпатська Україна стала об’єктом австрійської політики просвіченого деспотизму. Особливо це стосувалося церковної й аграрної сфер. У XIX ст. мадярський національний рух вступив тут у боротьбу із впливами російського панславізму.
Протягом нинішнього століття практично всі сили, що діяли на східноєвропейській сцені у той чи інший час намагалися розіграти “закарпатську” карту: найбільш явно — Угорщина та Чехо-Словаччина, але також і Росія (як царська, так і радянська), і, меншою мірою — Німеччина, Польща та Румунія. Політичний статус Карпатської України в цьому столітті змінювався декілька разів. До 1918 р. вона належала до угорської частини дуалістичної монархії. В результаті післявоєнного мирного врегулювання ця територія стала провінцією новоствореної Чехо-Словацької республіки. 1939 р. вона була знову анексована Угорщиною і врешті в 1945 р. включена до складу Радянського Союзу.
Метою цих попередніх зауваг було дати короткий огляд багатої на події історії Карпатської України, а також показати, що ця історія справді містить у собі “чимало універсальних вартостей”.
ПРАЦЯ ПОЛА Р. МАГОЧІ: ДЕКІЛЬКА КРИТИЧНИХ ЗАУВАЖЕНЬ
Опублікована декількома європейськими мовами наукова, напівнаукова та публіцистична література про Карпатську Україну на диво багата[674]. Але саме Полу Р. Магочі{101} належить заслуга написання першої англомовної монографії про сучасну історію цього краю. Нещодавно професор Магочі доповнив свою основну працю дослідженням про українську меншину Пряшівського краю в Чехо-Словаччині[675]. Я маю намір детально розглянути його попередню, основну, публікацію; друге дослідження буде коротко розглянуте наприкінці цієї статті.
Книжка “Формування національної ідентичності: Підкарпатська Русь, 1848–1948” (“The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus’, 1848–1948”) являє собою товстий том обсягом понад 600 сторінок, з яких менше половини становить основний текст праці; далі йдуть чотири великих додатки, примітки, величезна бібліографія, що складається аж із 2 279 позицій, і покажчик. Автор використовував публікації різними мовами, зокрема, угорською, чеською, словацькою, російською та українською. Крім того, він працював у чехо-словацьких архівах і особисто розмовляв із деякими ще живими учасниками політичного та культурного життя Карпатської України у міжвоєнний період. Завдяки солідній базі фактичної інформації та ясності викладу книжка Магочі залишиться зразковою працею на цю тему. Вона заслужено привернула увагу спеціалістів з історії та політичного розвитку Східної Європи, і на неї вже з’явилося багато відгуків та рецензій.
672
Точніше 1 134 100 чол. станом на 1 січня 1977 р. — Див.: Kubijovyč V. and Žukovsky A. Map of Ukraine — Munich and Paris, 1978 [додана до карти брошура). — P. 5.
673
Див. фундаментальну працю з ранньої історії Карпатської України (до середини XIX ст.): Мицюк О. Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатської Русь: В 2 т. — Прага, 1936–1938.
674
Варто звернути увагу на працю: Magocsi P. R. An Historical Guide to Subcarpathian Rus’ // Austrian History Yearbook. — 1973–1974. — Vol. 9–10. — P. 201–266. Це корисне дослідження може розглядатися як доповнення до рецензованої книжки.
675
Magocsi P. R. The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rub’, 1848–1948. — Cambridge, Mass, and London, 1978; Magosci R. P. The Rusyn-Ukrainians of Czechoslovakia: An Historical Survey. — Vienna, 1983.