УКРАЇНСЬКІ ВІДПОВІДІ НА ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ{48}
Петрові Равичу, товаришеві моєї молодості
Протягом XIX ст. політика провідних європейських націй щодо єврейського питання зосереджувалася на емансипації й асиміляції. Панівна тоді філософія лібералізму вимагала скасувати правові обмеження, накладені на євреїв за старого режиму; у відповідь від євреїв потайки сподівалися, що вони інтегруються в національну спільноту корінних націй і стануть англійцями, французами або англійцями юдейського віросповідання.
Цю програму асиміляції загалом прийняли, хоча й не без певних застережень і побоювань, єврейські кола в західних країнах: Двоїста ідея емансипації й асиміляції була непереборною, позаяк здавалося, що їй немає розумної альтернативи.
Асиміляція стала також метою деяких східноєвропейських націй, зокрема поляків та угорців. Навіть у другій половині XIX ст. польське й угорське суспільства все ще були переважно суспільствами поміщицькими, але стала очевидною потреба національної буржуазії. Польські й угорські патріоти, які поєднували пристрасний націоналізм із ліберально-демократичними симпатіями, висунули ідею, що процес творення середнього класу можна прискорити шляхом асиміляції інших меншостей, які традиційно становили основну масу міського населення: німців та євреїв. Цю програму в широких масштабах з безперечним успіхом здійснювали угорці, коли в результаті австро-угорського компромісу 1867 р. політичний контроль над Угорщиною перейшов до рук мадярської панівної верстви.
Так само у Польщі голова цивільної адміністрації т. зв. Конгресової (підросійської) Польщі Вєлопольський надав євреям рівні громадянські права. У своїй програмовій промові до євреїв Вєлопольський ясно заявив: він очікує, що вони стануть польською буржуазією[80]. У той же самий час національно-демократичне підпілля, яке озброювалося для антиросійського повстання, намагалося забезпечити взаємодію з євреями щедрими обіцянками братерства у майбутній відродженій Польщі[81].
Однак програма емансипації й асиміляції, яка давала задовільні результати в західно-європейських країнах, зіткнулася з додатковими труднощами у Східній Європі, серед таких націй, як польська й угорська. На Сході єврейське населення було набагато чисельнішим аніж на Заході. Навіть якби вони цього хотіли, великі й компактні єврейські меншості не були спроможні прийняти en masse звичаї та спосіб життя корінних націй. Це означало, що, на відміну від Заходу, асимілювалася лише частина єврейського населення. Єврейська спільнота зазнала внутрішнього поділу. У блискучому Будапешті можна було побачити засимільованих із витонченими манерами “мадярів єврейської віри”, тоді як у лісовій глушині Словаччини або Закарпаття єврейська маса й далі жила згідно з традиційними заповідями Талмуду[82].
Один із дослідників польської історії XIX ст. писав:
“Величезна більшість євреїв залишилась, однак, поза польським суспільством... Ті родини з єврейської інтелігенції, які одержали польську освіту, асимілювалися швидко і в польській культурі знаходили духовну атмосферу високої вартості Польський позитивізм сімдесятих і вісімдесятих років (XIX ст.) теж великою мірою опирався на євреїв... Одначе, ті ідеї рідко доходили до мас, і занурені в темноту, ті маси займалися ремеслом і торгівлею, а в малих містечках — посередництвом, зустрічаючись із конкуренцією польського новозароджуваного середнього стану”[83].
Тут ми торкаємося другої великої перешкоди, з якою стикалася асиміляційна програма. Місцева буржуазія, з якою, як припускалося, мали злитися засимільовані євреї, ставала родючим грунтом для антисемітизму, що живився, звичайно, мотивами економічної конкуренції.
81
Відмінності між польською й угорською ситуацією лежать поза межами цієї статті. Ці відмінності зумовлює головним чином той факт, що після 1867 р. Угорщина мала повну внутрішню автономію, тим часом як “конгресова” Польща втратила автономний статус у результаті нещасливого повстання 1863 р. Це, звичайно, зменшило привабливість польської національності для євреїв, які були очікуваними кандидатами на асиміляцію.
82
Див.: Friedman F. Židovska narodní menšina na Podkarpatske Rusi // Narodnostni Obzor. IV. — Praha, 1934. — S. 185–192, 269–277. Фрідман переконливо показує, що багато євреїв, яких угорська статистика зараховувала до “мадярів іудейської віри”, насправді не були повністю культурно й мовно засимільовані до угорської нації. Де стало цілком очевидним одразу після падіння 1918 р. угорського режиму.
83
Feldman W. Dzieje polskiej myśli politycznej 1864–1914. — Wyd. 2-е. — Warszawa, 1933. — S. 367.