Наступного дня знову пішов у гори, туди, де зелено, потім за лінію, туди, де біле, боротися проти шинкаря, що на лівому плечі має татуювання із Заґором. Обіцяв мені, вже давно — як уб'є шинкаря, то здере в нього шкіру з плеча і подарує мені. Я можу вставити її в рамку і повісити на стіну, бо картинка краща за справжнього Заґора. Питаю його: а як ти, Арміне, знаєш, яке в шинкаря татуювання, якщо ти в одному окопі, а він в іншому. Армін сміється: малий, ти дурний іще, каже, що вони двоє вже п'ятнадцять місяців разом, знають одне одного краще, ніж Флеш Гордон і доктор Жарков, і вже навіть здаля роздивилися кожну дрібничку одне на одному. Знаєш, каже мені, той шинкар міг би бути моїм найкращим другом, якби, на жаль, я не мусив його вбити. Червоні мундири — такі ж люди, як ми, але їхня помилка в тому, що вирішили бути червоними мундирами. З другого боку, каже, якби не це, життя було б нудним, замість «Золотої серії» та коміксів «Луно маґнус» мав би ти чисті зошити, у яких малював би всяке лайно, сердечка зі стрілами і всяке таке. А мене гребе одне, і ти це зрозумієш, коли виростеш — що в одного червоного мундира татуювання із Загором на плечі. Говорить мені Армін, а я киваю головою, бо знаю — якщо перестану кивати головою або запитаю щось таке, як про ті шрами, він відріже «ти, малий, дурний іще» — і навіть дивитися на мене не схоче.
Армін бреше, що має всі комікси, і ще бреше, що знає всі випуски по номерах. Я йому кажу: Чіко-Дурисвіт[25], а він мені — 437. Тоді я біжу додому по Чіко-Дурисвіта, номер 239, а коли повертаюся, його вже нема. Ніколи не знаєш, куди піде, чи сидить в кафешці у Муче, чи пішов по воду для старої. Як спитаєш його — скаже, що бився деінде з тими червоними мундирами. Насправді я знаю, що йому просто соромно і за ті шрами, і за комікси, яких не має, і за номери, яких не знає, але я йому цього не кажу. Армін все-таки вояк, а з ними треба гарно поводитись. Я для нього працюю як логістична служба, приношу комікси, одного разу подарував нестріляну кулю, і йому було приємно. Поклав її в кишеньку сорочки і сказав: малий, цим я вб'ю Мітра Калпоша, три рази його тримав на мушці, але не було з того радості. А тепер я вискочу з окопу прямо перед ним, він тільки-но прицілиться — а я зніму його твоєю кулею. Нехай знають, що Роді знову врятував життя Блеку, а червоні мундири ніколи не захоплять Онтаріо і не пропливуть пароплавом вздовж нашої Міляцки[26].
Армін уже цілий місяць не повертається з Іґмана. Я хвилююся, щоб з ним нічого не сталося. Може, справді вискочив з окопу, а моя куля лишилася в іншій сорочці. Кожен з цих тридцяти днів був ясним, прийшла весна і сніг по всьому місту розтанув. Лінія на Іґмані рухається до вершини. Скоро зелене проковтне біле. Я чомусь боюся, що Армін не повернеться, поки весь сніг не розтане. Мені здається, що, коли раптом побачу гору повністю зеленою, він більше ніколи не повернеться. У лінії весь фокус, я це знаю, і якщо Армін її втратить — не допоможуть йому ні сотня невидимих шрамів, ні тисяча лісів Дарквуда, ні номер 239 «Золотої серії» — адже Чіко-Дурисвіт тільки випадково міг убити червоного мундира.
Іво Т. був і залишився комуністом. Останнього року перед війною, коли до влади вже прийшли національні партії, він вивів дружину з дітьми на газон під будинком, розпалив багаття й засмажив ягня. Ми дивилися на нього, як на примару. У білій сорочці й костюмі, з червоною гвоздикою в нагрудній кишені, голова задерта, як у Франца Йосифа, крутить собі той рожен. Ніби забув, що Першотравня більше не святкують. А жінка його й діти, так само при параді, сиділи на табуретках, не знаючи, куди подітися — витріщаються всі, хто йде повз, а дехто ще й слівце ущипливе докине. Іво Т. вдавав, що не бачить і не чує, а коли вже мусив побачити й почути — відповідав на боснійський манер, показував руку від кулака до ліктя.
Шістдесят-якогось року Іво Т. був обраний мером. Їздив на роботу на велосипеді, щоб не вирізнятися на тлі працівників. На холошах у нього завжди було видно сліди від прищіпки, а позаду — відбиток сидіння. Тільки в неділю запихав дружину з дітьми в салон «Тристача»[27] і повільно, щоб усі бачили, возив їх вулицею Гаврила Принципа й довкола Вітеза[28]. Та й «Тристача» того купив, щоб підтримати вітчизняну промисловість, а не так, як деякі, що купували «Мерседеси» й підтримували капіталізм. Ще й місяця не минуло, як Іво Т. подав у відставку. Усі дивувалися. Він тоді казав, що не може терпіти довкола себе злочинців.
25
Чіко-Дурисвіт — Феліпе Каетано Лопес Мартінес-і-Ґонзалес — опецькуватий і добродушний мексиканець-базіка, супутник Заґора.
26
Міляцка — річка в Середній Боснії, притока Босни, найбільша її частина протікає через Сараєво і є одним із символів міста.
27
«Тристач» — автомобіль, що випускався в Югославії з 1961 по 1979 рік. Статусний символ, так званий югославський «Мерседес».
28
Вітез — містечко в центральній Боснії. Більшість населення тут традиційно складали хорвати.