Коли південні вітри й четники заспокоювалися, добродій знову був такий, як раніше: сповнений гідності навіть тоді, коли схилявся над криницею, коли піт крапав з чола, чи коли втрачав сили й мусив на хвилинку присісти.
У рідкісні дні, коли працював міський водогін, добродій Іво міг відпочити душею. Ніхто про нього не згадував, ніхто не стукав йому в двері. Годилося дати чоловікові трішки перепочити від світу. І не забувай, ти ще до нього повернешся, і дякуй, що народився під щасливою зіркою і не мусиш пішки чимчикувати до міської водокачки біля пивзаводу, куди четники раз у раз спрямовують снаряди.
У день перед Різдвом добродій Іво повідомив людям, що завтра, як виняток, не працюватиме, бо в нього свято, але сьогодні залишиться біля криниці на цілий день. На свято водоноси принесли подарунки. Пироги, пахлаву, дзбанки з кислим молоком, зробленим із молока сухого, маленькі згортки меленої кави, а якийсь юнак десь дістав пачку «Хорватії» з фільтром, від чого Іво особливо розчулився.
Другий день Різдва був такий же, як усі інші. З одного боку — довга черга людей, жінки й діти з відрами, з другого боку — Іво, схилений над криницею. У його чистій воді для одного сараєвського кварталу зібралася вся доброта цього світу. Добродій наповнить усі відра, а людям з ними пнутися вгору.
— Щодня, як волочу воду під гору, згадую Христа і Кальварію. Думаю, чи Кальварія — це постійно вгору, чи, може, спочатку вниз, а потім вгору, — казала моя мати одній мусульманці, ще й ту печаль зваливши їй на плечі.
«Знаю, яка швидкість світла, але нас не вчили, яка швидкість темряви!»
Годилося б кудись податися, до Африки, скажімо, де любові існують і тривають, як у казках. Знаєш, як воно: двоє випадково зустрічаються, закохуються, народжують дітей і живуть щасливо, у своє задоволення, аж доки смерть їх не розлучить. Це модель, про яку ми, без огляду на реальність, мріємо ще від пубертату, про яку дівчатка читають в любовних романах, а батьки таке цілком переконано планують для своїх дітей. Поза тим, зазвичай буває зовсім інакше, і вже потім, коли все скінчено, усе здається грою садистично переплетених обставин.
Елена, молода та амбіційна заґребчанка, приїхала до Сараєва, вибравши студії, яких, серед десятка подібних, не було в її місті. Спершу її нервували водії трамваїв, які, минаючи зупинки, ставали на Башчаршії[13], щоб купити бурек[14]; зводили з розуму люди, що голосно говорять і грубо жартують, їй заважали сильні незнайомі запахи, і молодики, що при першій же зустрічі виповідають ціле своє життя, а при другій вже посилають в пизду. Та оскільки це було місто, яке не вимагало змін, яке терпіло навіть зневагу, Елена теж могла до нього звикнути. Той факт, що настільки різні люди живуть на одному місці, і що їх не обтяжує ця відмінність, з часом перетворився на перевагу, на задоволення, яке своєю поверховістю й безпосередністю нагадує почекальню вокзалу, звідки поїзди відправляються до пекла і до раю.
Злайя був підстаркуватий, вічний студент журналістики, дитя багатого й шанованого мусульманського сімейства, що пахтіло м'яким боснійським ісламом і забальзамованою віденською шляхетністю. Міські жартівники твердили, що навіть муха в їхньому домі — не просто муха, і літає колами тільки вбрана у фрак.
Позаяк всілякий декаданс завжди супроводжують лінощі, Злайя став завсідником шинків, наділеним вишуканими манерами, добрим смаком і безліччю мрій про життєвий успіх — які, звісно ж, ніколи не мали нічого спільного з дійсністю. Що глибше він опускався і що тяжчою ставала ситуація в країні, то охочіше мріяв Злайя. Із першою чаркою він розпочинав історію нового геніального бізнесу, близько опівночі вже приятелював з іншими бізнесменами, а на ранок засновував мультинаціональну корпорацію. Його плани коливалися від друку часопису із накладом в сто тисяч примірників до виробництва чаю для вагітних, який програмуватиме стать дитини. Для дівчаток один сорт чаю, для хлопчиків — інший, а у випадку, якщо чай не подіє і батьки дістануть дитину небажаної статі, виробник повертає гроші. А оскільки теорія вірогідності твердить, що у п'ятдесяти відсотках випадків стать вдається передбачити, у такому бізнесі можна заробити великий шмат.
14
Бурек — солоний пиріг із листкового тіста з м'ясом, сиром, зеленню. Рецепт походить з Анатолії.