Зрештою, замість того, щоб після війни ослабити репресії, радянське керівництво здійснило нові арешти, знову спрямовані на армію, а також на деякі національні меншини, зокрема на радянських євреїв. Таємна поліція «викривала» одну за одною антисталінські молодіжні організації майже у всіх великих містах країни[1691]. 1947 року було ухвалено нові закони, що забороняли радянським громадянам вступати у шлюб — а фактично у будь-які любовні стосунки — з іноземцями. Радянські вчені, які обмінювалися професійною інформацією зі своїми зарубіжними колегами, також стали об’єктом кримінального переслідування. 1948 року органи безпеки забрали близько 23 тисяч колгоспників. Усіх їх було звинувачено у невиконанні обов’язкової норми трудоднів за попередній рік і вислано до віддалених поселень без суду і слідства[1692].
Існують епізодичні свідчення про ще незвичайніші арешти кінця 1940-х років. Згідно з недавно розсекреченими протоколами допитів німецьких військовополонених, імовірно, що могли бути відправлені до таборів двоє американських льотчиків. 1954 року колишній військовополонений німець розповів американським слідчим, що він зустрічав двох службовців Військово-повітряних сил США у таборі для військовополонених у Республіці Комі неподалік міста Ухти 1949 року. Це були пілоти американського літака, який зазнав аварії в районі українського міста Харкова. Їх було звинувачено у шпигунстві і, як можна зрозуміти зі слів німця, відправлено на каторжні роботи. Один начебто загинув у таборі від рук тамтешніх кримінальних в’язнів. Іншого пізніше забрали, можливо в Москву[1693].
Приглушеніші і страшніші історії можна почути у Республіці Комі. За місцевою легендою, у 1940-х роках на одному з місцевих лагпунтктів — Седвож, теж поблизу Ухти, була група англійців (принаймні англомовних ув’язнених). Як розповідає один місцевий мешканець, то були англійські шпигуни, в кінці війни скинуті з парашутами на територію Німеччини. Їх взяли в полон, допитували, а потім відправили до таборів ГУЛАГу в обстановці суворої секретності — бо, все ж таки, Великобританія і СРСР під час війни були союзниками. Свідчень правдивості цієї історії небагато: місцева назва лагпунткту «Англійська колонія» і єдина згадка у Московському військовому архіві про «десятьох шотландців» у таборі для військовополонених у цій місцевості[1694].
Завдяки всім цим нововведенням після війни ГУЛАГ не почав занепадати. Навпаки, він розширився і досяг свого піку на початку 1950-х років. Згідно з офіційною статистикою, на 1 січня 1950 року в таборах і колоніях ГУЛАГу утримувався 2 561 351 в’язень — на мільйон більше, ніж за п’ять років до того, 1945 року[1695]. Зросла і кількість спецпоселенців — через великі депортації з Прибалтики, України і Молдавії, що мали на меті завершення «совєтизації» цих територій. Приблизно в цей же час НКВД, раз і назавжди, вирішило непросте питання майбутнього засланців — проголосивши, що всі депортовані переселяються «безстроково» («на постійне місце проживання») — разом з дітьми. На початок 1950-х років кількість засланців приблизно зрівнялася з кількістю в’язнів у таборах[1696].
У другій половині 1948-го — першій половині 1949 років на колишніх в’язнів ГУЛАГу чекала нова біда: арешти, чи точніше — повторні арешти, у першу чергу тих, кого було ув’язнено в 1937–1938 роках з десятирічними термінами і щойно звільнено. Ці повторні арешти були систематичними, ретельними і на диво безкровними. Рідко коли в цих нових справах проводилися слідства; щодо більшості арештованих вони були лише формальністю[1697]. В’язні у Колимському краї зрозуміли, що щось тут не так, дізнавшись, що арештовують «політичних», прізвища яких починаються першими трьома літерами алфавіту: очевидно, таємна поліція повторно арештовувала людей в алфавітному порядку[1698]. Ніхто не міг сказати, страшно це чи смішно. Євгенія Гінзбург пише, що коли «в тридцять сьомому воно — злодійство — виступало у монументально-трагічному жанрі… [то] тепер, у сорок дев’ятому, Змій Горинич, позіхаючи від пересичення і нудьги, не поспішаючи, складав алфавітні списки знищуваних…»[1699].
1693
Operation WRINGER, HQ USAF Record Group 341, Box 1044, Air Intelligence Report 596–8–5865–6. Записи зберігаються в Національному архіві у Вашингтоні. Дякую майорові Тіму Фальковскі за те, що він вказав мені на цю історію. У ВПС США її вважають правдоподібною, проте досі не підтвердженою напевно.
1694
Мені цю історію розповів М. Морозов. Товариство «Меморіал» Республіки Комі опитало мешканців Седвожа, але тільки один чоловік чув її повністю, притому не від безпосереднього свідка. Л. Виноградова знайшла посилання на документ стосовно шотландців у РГВА, але сам цей документ виявився відсутнім. РВГА не виявив готовності надати повну інформацію.