Однак на одному лагпункті — шахти № 29 — в’язні генералові не повірили, і, коли Масленніков наказав їм повертатися до роботи, вони відмовилися. З’явилися пожежна машина і солдати з пожежними шлангами, за допомогою яких вони збиралися розігнати натовп:
«Але не встигли шланги розгорнути і спрямувати на нас, як Ріпецький послав в’язнів уперед, і вони пішли стіною, викинувши машину з воріт, як іграшку… Солдати дали залп, прямо у масу в’язнів. Але ми стояли, тримаючись за руки, і спочатку ніхто не впав, хоча багатьох вбило або поранило. Тільки Ігнатович стояв сам попереду шеренги. Здавалося, що він на якусь мить завмер від здивування, а потім повернувся, щоб на нас подивитися. Він поворухнув губами, але слів чути не було. Він розкинув руки, а потім упав.
Коли він упав, пролунав другий залп, за ним третій і четвертий. А потім відкрили вогонь з важких кулеметів».
Оцінки кількості вбитих на шахті № 29, знову ж таки, дуже різні. В офіційних документах йдеться про 42 вбитих і 135 поранених. Очевидці знову кажуть про «сотні» жертв[1806].
Страйки були придушені. Але табір уже ніколи не повертався до спокою, який панував тут раніше. Протягом решти 1953-го і 1954 року на Воркуті і в Норильську спалахували окремі протести — як в особливих, так і у звичайних таборах. «Спадщиною страйку став переможний дух, підсилений збільшенням зарплати, яке ми завоювали», — пише Ноубл. Коли його перевели на шахту № 29, де відбувалося масове вбивство, уцілілі в’язні з гордістю показували йому свої шрами, що залишилися від того дня[1807].
В’язні стали сміливішими, і страйки відбувалися практично в усіх таборах. Наприклад, у листопаді 1953 року у Вятлагу відмовилися працювати 530 в’язнів. Вони вимагали кращої оплати і «нормального» одягу та умов життя. Адміністрація табору погодилася задовольнити їхні вимоги, але наступного дня в’язні знову страйкували. Цього разу вони вимагали звільнення за беріївською амністією. Страйк закінчився арештом і ув’язненням його лідерів[1808]. У березні 1954 року група «бандитів» захопила лагпункт Каргопольлагу, погрожуючи бунтом; вони вимагали кращих продуктів і горілки[1809]. У липні 1954 року 900 в’язнів Мінлагу провели тижневе голодування; протест був викликаний загибеллю в’язня, який згорів під час пожежі штрафного барака. В’язні поширювали в таборі й сусідньому селі листівки, в яких пояснювалися причину голодування; голодування припинилися лише з приїздом московської комісії і задоволенням вимог в’язнів щодо кращого поводження з ними. У Мінлагу страйки і голодування стали постійним явищем, іноді їх влаштовували окремі бригади, іноді цілі шахти[1810].
Планувалися нові заворушення — про що знала і влада. У червні 1954 року співробітники МВД надіслали один з рапортів табірного інформатора безпосередньо міністру внутрішніх справ Круглову. Автор переповідав підслухану розмову в’язнів-українців, яких він бачив у Свердловській пересильній тюрмі. В’язні їхали з Горлагу, де брали участь у страйку. Їх везли в інше місце, а вони готувалися до нових протестів:
«Всіх у камері, зокрема й мене, примусили пояснювати Павлишину і Степанюку, що кожен робив під час страйку… У моїй присутності Морушко доповідав Степанюку про баржу, яка йшла з Норильська у Красноярськ. На цій баржі він проводив фільтрацію в’язнів, і тих, хто не вважався корисним, він убивав. Степанюк сказав Павлишину: "Завдання, яке вам давалося, виконане, і тепер наші подвиги стануть історією України". Тоді він обняв Морушка і сказав:
"Пане Морушко, ви зробили велику справу для нашої організації… за це ви отримаєте медаль, а після знищення радянської влади обіймете високу посаду"»[1811].
Дуже ймовірно, що інформатор справді чув схожу розмову, однак у своєму звіті він також багато вигадав: далі він пише про те, що українці організовують абсолютно неймовірну змову з метою вбити Хрущова. Разом з тим сам факт, що ця сумнівна інформація була надіслана безпосередньо Круглову, свідчить про серйозність ставлення влади до загрози нових повстань. Обидві комісії, які проводили слідство у справах заворушень у Рєчлагу і Горлагу, дійшли висновку про необхідність збільшення кількості охоронців, посилення режиму і насамперед — збільшення кількості інформаторів[1812].
1809
«Материалы совещания руководящих работников ИТЛ и колоний МВД СССР, 27 сентября — 1 октября 1954 года», зібрання Товариства «Меморіал».«Материалы совещания руководящих работников ИТЛ и колоний МВД СССР, 27 сентября — 1 октября 1954 года», зібрання Товариства «Меморіал».