Разом з тим ув’язнення дисидентів у психіатричних лікарнях не виконувало всього того, на що сподівався радянський режим. Найгіршим було те, що таким чином не вдавалося відвернути увагу Заходу від дисидентів. По-перше, жахи злочинної психіатрії, ймовірно, діяли на уяву західної громадськості навіть сильніше, ніж знайоміші історії про тюрми і табори. Кожен, хто дивився фільм «Політ над гніздом зозулі», отримував дуже добре уявлення про радянську психіатричну лікарню. Важливіше, однак, те, що проблема зловживання психіатрією мала безпосередній вихід на абсолютно певну, професійно зацікавлену групу: західних психіатрів. 3 1971 року, коли Буковський таємно передав понад 150 сторінок документів про злочинну психіатрію в СРСР, цю тему почали постійно обговорювати в таких організаціях, як Міжнародна асоціація психіатрів та Королівська колегія психіатрів Великобританії. Сміливіші групи видавали відповідні заяви. Інші цього не робили, але коли їх звинувачували у боягузтві, відгукувалися про СРСР гірше[1966].
Врешті-решт, ця проблема спонукала до дій вчених у самому Радянському Союзі. Коли Жореса Медведєва засудили до терміну у психіатричній лікарні, багато з них надіслали листи протесту до Академії наук СРСР. Фізик Андрій Сахаров, який наприкінці 1960-х років дедалі більше відігравав роль морального лідера дисидентського руху, зробив публічну заяву з приводу справи Жореса Медведєва на міжнародному симпозіумі в Інституті генетики. Солженіцин, який на той момент був уже на Заході, написав відкритого листа до радянського керівництва, протестуючи проти ув’язнення Медведєва. «Зрештою, — писав він, — прийшов час мислити ясно: ув’язнення свободомислячих здорових людей — це ДУХОВНЕ ВБИВСТВО»[1967].
Ймовірно, міжнародна увага відіграла свою роль — деяких в’язнів звільнили, серед них і Медведєва, який був змушений залишити країну. Але деякі представники найвищих ешелонів радянської еліти вважали, що така реакція була неправильною. 1976 року тодішній керівник КГБ Юрій Андропов написав таємну доповідну, в якій по-справжньому точно (якщо не брати до уваги принизливого тону і антисемітизму) йшлося про міжнародні джерела «антирадянської кампанії»:
«Останні дані свідчать на користь факту, що ця кампанія має характер ретельно спланованої антирадянської акції… зараз ініціатори кампанії намагаються залучити міжнародні й національні психіатричні асоціації, а також окремих спеціалістів з доброю репутацією до створення "комітету", що має на меті стеження за діяльністю психіатрів у різних країнах, і передусім в СРСР… Активну роль у створенні антирадянських настроїв відіграє Королівська колегія психіатрів Великобританії, яка перебуває під впливом сіоністських елементів»[1968].
Андропов ретельно описує зусилля, спрямовані на те, щоб Міжнародна асоціація психіатрів засудила СРСР, демонструє добру поінформованість щодо наукових форумів, на яких засуджувалася радянська психіатрія. У відповідь на цей документ радянське міністерство охорони здоров’я запропонувало розгорнути потужну пропагандистську кампанію напередодні конгресу Міжнародної асоціації психіатрів. Міністерство також пропонувало підготувати науково обгрунтовані спростування звинувачень і визначити «прогресивних» західних психіатрів, які б підтримали СРСР. Як винагороду цим «прогресивним» психіатрам пропонувалося організувати запрошення до СРСР для огляду спеціально визначених психіатричних лікарень. У цьому документі навіть подавалися деякі можливі кандидатури[1969].
Тобто замість того, щоб відмовитися від зловживання психіатрією, Андропов пропонував нагло заперечувати звинувачення. Визнавати хоч якісь вади в радянській політиці було не в його правилах.
Розділ 27
1980-ті: ПАДІННЯ МОНУМЕНТІВ
Дробится рваный цоколь монумента,
Взвывает сталь отбойных молотков.
Крутой раствор особого цемента
Рассчитан был на тысячи веков…
Все, что на свете сделано руками,
Рукам под силу обратить на слом.
Но дело в том,
Что сам собою камень —
Он не бывает ни добром, ни злом.