У результаті всього цього ті, хто намагався зіставляти опубліковані статистичні дані стосовно кожної з цих різних категорій, приходили до дещо відмінних цифр. У книжці «Не зі своєї волі», виданій 2001 року Товариством «Меморіал», історик Павло Полян, додавши кількості різних категорій засланців, отримав їх загальну кількість — 6 015 000 осіб[2034]. З іншого боку, у своєму огляді опублікованих архівних даних Отто Поль зазначає, що з 1930 по 1948 рік трохи більше семи мільйонів осіб були відправлені на «спецпоселення»[2035]. Він подає такі цифри щодо осіб, які проживали на «спецпоселеннях»:
| Жовтень 1945 року | 2 230 500 |
| Жовтень 1946 року | 2 463 940 |
| Жовтень 1948 року | 2 104 571 |
| 1 січня 1949 року | 2 300 223 |
| 1 січня 1953 року | 2 753 356[2036] |
Однак, керуючись тим, що нижча оцінка задовольнить вимогливіших, я вирішила взяти цифру Поляна: шість мільйонів засланців. Додавши цифри, отримуємо загальну кількість примусових трудівників-в’язнів у СРСР — 28,7 мільйона осіб.
Звичайно, я розумію, що цифра ця не всіх задовольнить. Хтось заперечить, що не всіх арештованих чи депортованих можна вважати «жертвами», оскільки деякі з них були злочинцями чи навіть воєнними злочинцями. Але незважаючи на те, що мільйони цих в’язнів справді мали кримінальні вироки, я переконана, що більшість з них не були насправді «злочинцями» у жодному нормальному сенсі цього слова. Жінка, яка взяла на полі, з якого зібрали врожай, жменю зерна — це не злочинець, не злочинець і чоловік, який тричі спізнився на роботу, як це було з батьком російського генерала Олександра Лебедя, який отримав свій табірний вирок саме за це. Власне кажучи, військовополонений, якого свідомо тримають у таборі примусової праці протягом багатьох років після закінчення війни, також не ув’язнений незаконно. За всіма даними, кількість справжніх професійних злодіїв у будь-якому таборі була незначною — саме тому я і залишаю цифри такими, як вони є.
Проте дехто буде незадоволений наведеними цифрами з інших підстав. Коли я працювала над цією книжкою, мені дуже і дуже багато разів ставили одне й те саме запитання: скільки з цих 28,7 мільйона в’язнів загинули?
Це теж складне питання. Досі немає задовільної статистики щодо смертності у ГУЛАГу і на засланні[2037]. У наступні роки можуть з’явитися надійніші цифри: принаймні один колишній співробітник МВД взяв на себе завдання методичного огляду архівів — табір за табором і рік за роком, — маючи на меті визначити справжню кількість. Керуючись, можливо, дещо іншими мотивами, Товариство «Меморіал», яке вже зібрало перші надійні дані щодо кількості самих таборів, теж поставило перед собою завдання визначити кількість жертв репресій.
Однак до того, як з’являться результати цієї роботи, ми маємо покладатися на те, що маємо: щорічні дані про смертність у ГУЛАГу, грунтовані на архівній інформації обліково-розподільних частин. Видається, що ці дані не включають смерті у тюрмах і на етапах. Вони збиралися із загальних звітів НКВД, а не записів по окремих таборах. Сюди не входять дані про смертність серед спецпоселенців. Незважаючи на це, я, з певними сумнівами, тут їх наводжу:
| 1930 | 7 980 (4,2%) | 1942 | 352 560 (24,9%) |
| 1931 | 7 283 (2,9%) | 1943 | 267 826 (22,4%) |
| 1932 | 13 197 (4,81%) | 1944 | 114 481 (9,2%) |
| 1933 | 67 297 (15,3%) | 1945 | 81 917 (5,95%) |
| 1934 | 25 187 (4,28%) | 1946 | 30 715 (2,2%) |
| 1935 | 31 636 (2,75%) | 1947 | 66 830 (3,59%) |
| 1936 | 24 993 (2,11%) | 1948 | 50 659 (2,28%) |
| 1937 | 31 056 (2,42%) | 1949 | 29 350(1,21%) |
| 1938 | 108 654 (5,35%) | 1950 | 24 511 (0,95%) |
| 1939 | 44 750 (3,1%) | 1951 | 22 466 (0,92%) |
| 1940 | 41 275 (2,72%) | 1952 | 20 643 (0,84%) |
| 1941 | 115 484 (6,1%) | 1953 | 9 628 (0,67%)[2038] |
2037
Хоча деякі статистичні дані публікувалися. Див. Getty, Ritterspoon, Zemskov. — p. 1048–1049.