Хай там як, але Берзін прагнув, щоб його табір хоч виглядав поважною установою. Все це робить Берзіна, на перший погляд, дивною кандидатурою на посаду першого начальника Дальстрою, «тресту», що розбудовуватиме Колимський край. Бо нічого особливо романтичного чи ідеалістичного у заснуванні Дальстрою не було. Інтерес Сталіна до цього регіону можна простежити від 1926 року, коли він відправив до Сполучених Штатів спеціального посланця-інженера для ознайомлення з гірничою справою[329]. Пізніше, у період з 20 серпня 1931-го по 16 березня 1932 року, на політбюро питання геології і географії Колими обговорювалися не менше 1.1 разів — до дискусії часто долучався і сам Сталін. Як і для обговорень комісії Янсона щодо питань організації ГУЛАГу, для цих дискусій політбюро, за словами історика Девіда Нордлендера, характерною була «не ідеалістична риторика соціалістичного будівництва, а практична мова інвестиційних пріоритетів і фінансової прибутковості». У подальшому листуванні Сталіна з Берзіном порушуються питання продуктивності праці в’язнів, норм виробітку і обсягів продукції; про ідеали виправлення в’язнів не йшлося жодного разу[330].
З іншого боку, хист Берзіна до створення позитивного враження для «зовнішнього використання» може бути саме тим, що було потрібно радянському керівництву. Хоча згодом Дальстрой буде поглинутий безпосередньо адміністрацією ГУЛАГу, однак на початковому етапі трест публічно завжди подавався як незалежне утворення, такий собі виробничий конгломерат, який з ГУЛАГом не має взагалі нічого спільного. Влада тихцем створила Сєввостлаг — табір ГУЛАГу, який «здавав в оренду» своїх в’язнів трестові Дальстрой. На практиці ж ці дві установи не конкурували між собою. Начальник Дальстрою був також і начальником Сєввостлагу, і ніхто не мав стосовно цього жодних сумнівів. Однак на папері вони були самостійними і подавалися як різні установи[331].
У такій організації була певна логіка. Наприклад, Дальстрою потрібно було залучати добровольців, особливо інженерів і жінок шлюбного віку (осіб обох цих категорій на Колимі завжди не вистачало), і Берзін провів багато вербувальних кампаній, намагаючись переконати «вільних працівників» переїжджати до краю; для цього навіть було влаштовано спеціальні контори у Москві, Ленінграді, Одесі, Ростові та Новосибірську[332]. З самої лише цієї причини Сталін і Берзін могли прагнути того, щоб Колима не пов’язувалася надто тісно з ГУЛАГом, побоюючись, що такий зв’язок відлякуватиме потенційних працівників. Такі махінації, хоча цьому й немає прямих доказів, також могли влаштовуватися і для зовнішнього світу. Як і радянська деревина, колимське золото мало продаватися безпосередньо на Заході — в обмін на вкрай необхідну техніку й устаткування. Можливо, цим також пояснюється, чому радянське керівництво прагнуло зробити так, щоб колимські золоті копальні якомога більше були схожими на «нормальні» підприємства. Бойкот радянського золота міг принести набагато більше шкоди, ніж бойкот деревини.
У будь-якому разі особиста участь Сталіна у колимському проекті від самого його початку була надзвичайно активною. 1932 року він вимагав щоденних звітів про становище у золотодобувній промисловості і, як уже зазначалося, цікавився подробицями геологічної розвідки та виконання норм на Дальстрої. Він відряджав у табори інспекторів і вимагав від керівників Дальстрою частих приїздів до Москви. Виділення грошей Дальстрою політбюро супроводжувало детальними вказівками стосовно їх витрачання, як це робилося щодо Ухтпечлагу[333].
Втім, «незалежність» Дальстрою не була повною фікцією. Хоча Берзін справді виконував вказівки Сталіна, йому вдалося залишити про себе пам’ять на Колимі — настільки, що «епоху Берзіна» пізніше згадуватимуть з деякою ностальгією. Виглядає на те, що Берзін розумів своє завдання дуже просто: його робота полягає в тому, щоб в’язні добували якомога більше золота. Він не був зацікавлений у тому, щоб морити їх голодом, чи убивати їх, чи карати — значення мали тільки показники виробітку. Тому за першого начальника Дальстрою умови зовсім не були такими суворими, якими вони стали пізніше, а в’язні не так голодували, як голодуватимуть. Почасти внаслідок цього видобуток золота на Колимі за перші два роки діяльності Дальстрою зріс у вісім разів[334].