Мабуть, найдраматичніша у 1937 році справа табірного начальства почалася наприкінці того року в Магадані, коли було заарештовано начальника Дальстрою Едуарда Берзіна. Як безпосередній підлеглий Ягоди, Берзін мав очікувати швидкого закінчення своєї кар’єри. Такі самі підозри мали у нього виникнути, коли у грудні НКВД призначило цілу групу його нових «заступників», серед них був майор НКВД Павлов, вищий за своїм рангом від самого Берзіна. Хоча Сталін часто таким чином представляв посадовцям, яких незабаром знімали, їхніх наступників, Берзін жодним чином не виявляв стурбованості. На честь прибуття корабля зі зловісною назвою «Микола Єжов», на якому до бухти Нагаєво припливла нова команда Дальстрою, Берзін організував виступ у порту духового оркестру. Потім він кілька днів показував своєму новому «особовому складу» господарство — незважаючи на те, що на нього фактично не звертали уваги, — перед тим, як самому сісти на той самий корабель «Микола Єжов».
У Владивостоку він без жодних пригод вирушив транссибірським експресом до Москви. Берзін виїхав з Владивостока пасажиром першого класу, а в Москву він приїхав уже в’язнем. За 70 кілометрів від Москви, у місті Олександрові, поїзд несподівано зупинився. Серед ночі 19 грудня 1937 року Берзіна арештували на станційній платформі — не в столиці (можливо, для того, щоб не піднімати шуму) — і відвезли на Лубянку, в центральну московську тюрму, для проведення слідства. Невдовзі йому було висунуто звинувачення у «контрреволюційній диверсійно-шкідницькій діяльності». НКВД звинувачувало його у створенні «шпигунсько-диверсійної троцькістської організації на Колимі», яка буцімто переправляла золото японському уряду і брала участь у змові з метою захоплення російського Далекого Сходу японцями. Також його було звинувачено у шпигунстві на користь Англії і Німеччини. Начальник Дальстрою, судячи з усього, був дуже зайнятою людиною. Розстріляли його у серпні 1938 року в підвалі Лубянської тюрми.
Абсурдність звинувачень не заважала швидкому просуванню справи. Вже до кінця грудня Павлов арештував більшість підлеглих Берзіна. Начальник Сєввостлагу І. Г. Філіппов під тортурами зробив дуже докладні зізнання, в яких фактично фігурували вони всі. Він зізнався в тому, що 1934 року «завербував» Берзіна, і їхня «антирадянська організація» планувала повалення радянського уряду, з-поміж іншого, шляхом «збройного заколоту проти радянської влади на Колимі… підготовки і здійснення терористичних актів проти лідерів Комуністичної партії і Радянської держави… та заохочення широкомасштабного шкідництва». Потім перший заступник Берзіна Лев Епштейн зізнався у «збиранні таємної розвідувальної інформації на користь Франції і Японії та здійсненні саботажу, диверсій і шкідництва». Головного лікаря магаданської поліклініки звинуватили у «зв’язках з ворожими елементами і двурушниками». Справа Берзіна для сотень пов’язаних з ним людей, від географів до чиновників та інженерів, вилилася у страти або тюремні вироки[361].
Члени колимської еліти не були єдиними представниками влади, знищеними у 1937 і 1938 роках. На кінець 1938 року Сталін «вичистив» з Червоної армії багатьох провідних воєначальників, зокрема заступника народного комісара оборони маршала Тухачевського, командарма Йона Якіра, командарма Уборевича та багатьох інших разом з їхніми дружинами і дітьми. Більшість із них було розстріляно, проте дехто отримав табірні вироки[362]. Схожою була і доля Комуністичної партії. Чистка торкнулася не тільки потенційних ворогів Сталіна у партійному керівництві, а й провінційної еліти, перших партійних секретарів обласних комітетів, голів місцевих і обласних рад та керівників великих підприємств і установ.
Ця хвиля репресій у деяких місцях і для деяких соціальних прошарків була такою суворою, що, як пізніше писала Олена Сидоркіна, котру саму арештували у листопаді 1937 року, «ніхто не знав, що буде завтра. Люди боялися говорити одне з одним чи зустрічатися, особливо родини, у яких батька чи матір вже "ізолювали". Рідкісні особи, достатньо відчайдушні для того, щоб виступити на захист арештованих, самі автоматично ставали кандидатами на "ізоляцію"»[363].
Та не всі загинули і не всі табори було понищено. Насправді не таким відомим табірним начальникам жилося навіть трохи краще, ніж середньому співробітникові НКВД, як це показує випадок протеже Ягоди В. А. Барабанова. 1935 року, коли він був заступником коменданта Дмитлагу, Барабанова разом з його колегами арештували за появу в таборі «у нетверезому стані». В результаті він Втратив роботу, отримав невеликий термін ув’язнення і 1938 року, коли відбувалися масові арешти поплічників Ягоди, працював у віддаленому таборі на Далекій Півночі. У тому хаосі про нього забули. 1954 року йому вибачили прихильність до чарки і знову вивищили — до заступника керівника всієї системи ГУЛАГу[364].
361
Про арешт Берзіна — Nordlander. «Capital of the Gulag»; Nordlander. «Magadan and the Evolution of the Dalstroi Bosses».