У XXI столітті світ, охоплений кризами й конфліктами, суперництвом, спілками, інтересами та принципами причетних сил, можна і треба організувати на новий лад. На основне питання щодо остаточної форми цього порядку і того, який принцип лежатиме в його основі, — багатосторонній, заснований на співпраці, або ж односторонній, заснований на протистоянні, — в найближчі десятиліття суттєво впливатиме міжнародна політика. Як, звісно, і на питання про супутні людські, політичні та економічні жертви та витрати. Біполярність холодної війни розчинилась у дифузній багатополярності, яка, щоправда, справляє враження не справжньої структури, а радше дивного сплаву нових хаотичних елементів і успадкованих елементів старого порядку, виявляється завдяки унікальності Сполучених Штатів та їхніх глобальних інтересів і відповідальності.
Відколи скінчилася холодна війна, в світовій політиці об'єктивно існує одностороння структура з дедалі виразнішими наслідками. З огляду на відрубність Сполучених Штатів і відносну слабкість інших великих держав у світовій політиці внутрішня політика наддержави США і тамтешні інтереси, ідеї та групи справляють чимраз більший вплив на її зовнішню політику, що дедалі менше й рідше урівноважується зовнішніми інтересами й станом речей. Це зрушення в балансі між внутрішньою і зовнішньою політикою, яке, поза сумнівом, відповідає об'єктивній реальності міжнародного розподілу влади по закінченні конфлікту «Схід-Захід», може, проте, дедалі частіше зумовлювати національні рішення, що згодом переростатимуть на міжнародних просторах у непорозуміння і тертя або й навіть конфлікти. Тим не менш, було б абсолютно неправильно закидати цю об'єктивну даність міжнародного розподілу сили виключно Сполученим Штатам, бо США аж ніяк не випадає закидати відносну слабкість їхніх партнерів і конкурентів. Проте об'єктивні наслідки цієї асиметрії силової політики в державній системі вельми значні. Міжнародну систему визначатиме це іманентне протиріччя між багатосторонністю й односторонністю, між виразною глобальною відрубністю окремої сили і прагненням спільного творення міжнародного порядку.
Закінчення холодної війни не виправдало посталої в той час надії на новий, справедливіший і водночас мирний світовий порядок. Натомість цілком інакше проходить економічний розвиток, адже у світовій економіці, на відміну від політики, новий світовий порядок таки реалізується. Конфлікт «Схід-Захід» точився не тільки у сфері гонки озброєнь і військової сили, але і на полі бою, де протистояли одна одній різні соціальні системи. У холодній війні завше йшлося про кращу модель суспільства, економіки і споживання — так звані «кухонні суперечки»[73]. Якщо до 60-х років включно ці розбіжності ще не знайшли свого вирішення, то щонайпізніше у 70-х це рішення було на користь Америки і Заходу. «Советизм» був нездатним до реформи, а також технологічної, економічної та соціальної модернізації і де-факто рухався до банкрутства. Західна модель ринку, що базується на індивідуальній свободі, демократії та конституційній державі, довела свою адаптивність та здатність до запровадження інновацій, попри кризу з цінами на нафту та економічний спад, а завдяки революції інформаційних технологій і, як наслідок, вторгненню комп'ютера й інтернету в повсякденне життя економіки і суспільства почався тривалий підйом аж до вкрай великої бульбашки спекуляції, яка мала перевернути світову економіку догори дном[74].
Полярність капіталізму й комунізму, свободи й рівності, демократії і диктатури, ринку і плану, індивідуалізму й колективізму, верховенства закону і верховенства сили нарівні з насильницько-воєнним суперництвом між США та Совєтським Союзом формували ідеологічну та культурну структуру конфлікту «Схід-Захід». З розпадом Совєтського Союзу так само вивітрилася з голів ідеологічна конфронтація. Соціалізм / комунізм понад півтори сотні років не тільки виконував функцію революційної альтернативи капіталізму, але й був для його послідовників релігією, політичною альтернативою вірі. Якби її не занапастила і не спростувала ще реальність сталінського советизму, то вона б дожила до кінця сімдесятих років, поки, вочевидь, не вичерпався би релігійний потенціал цієї революційної ідеології. У розверзнутий вакуум, який залишила по собі вичерпана ідеологія революційного соціалізму / комунізму, втрапила, принаймні в ісламському світі, радикальна й революційна форма релігії.
«Двадцяте століття принесло дві головні несподіванки у сфері ідеології: з одного боку винятково потужний, енергійний опір ісламу тискові секуляризації, з іншого — катастрофічно швидкий, суцільний, ганебний крах марксизму»[75]. Іранська революція 1979 року і перемога Хомейні та його Ісламської Республіки над Шахом у Ірані теж поклала виразну межу в ідеологічному плані. Поразка Червоної армії в Афганістані, крапку в якій поставило виведення останніх совєтських військ 1989 року і яка покликала до життя американсько-мусульманську коаліцію[76], неминуче означила остаточний перелом у цьому насильницько-воєнному і водночас ідеологічному перетворенні.
Ринковий капіталізм виявився, поза сумнівом, кращою моделлю порівняно з совєтською системою планової економіки, тим більше, що світи марень і утопічні виміри повсякденного споживання світові товарів і послуг західних країн з ринковою економікою вдавалося задовольнити у тому обсязі, за тією якістю і в тих цінових діапазонах, яким просто не було і нема альтернативи.
Для прориву глобалізації, втім, вирішальне значення мала революція в галузі інформаційних технологій у поєднанні зі знищенням системних меж, а також нова політична географія по закінченні холодної війни. У такий спосіб злам епох 1989-90 рр. безумовно, пересунув технологічні й політичні рамки, що давали дорогу економічній глобалізації. Наразі завдяки глобальній мережі інформаційних технологій капітал у вигляді інформації можна миттєво інвестувати або вилучити з будь-якого куточка Землі з мінімальними транзакційними витратами. Та й капіталу досить, не вистачає радше прибуткових інвестиційних можливостей. Щодня на біржах укладаються угоди на суму близько 1 трильйона доларів, і, звісно, участь в цих потоках інвестицій і капіталу не в останню чергу, нарівні з деякими іншими чинниками, визначає адекватне та доступне надходження капіталів, а отже економічне майбутнє країни у світовій економіці.
Ця інформаційно-технологічна глобалізація фінансових і фондових ринків насправді лежить в основі того, що ми називаємо глобалізацією, бо очікування прибутковості визначають світ фінансів, умови інвестування, а отже впливають на національну політику у сфері інвестицій, на ринки праці, а також на фінансову і соціальну політику держави по всьому світі. Світовий фінансовий ринок змушує всіх зацікавлених суб'єктів економічної діяльності, перш за все національні уряди, діяти в умовах єдиного тиску конкуренції і торгівлі. Нині від кредитоспроможності країни на міжнародних фінансових ринках часто-густо залежить, як складеться її майбутнє, більше, ніж від її національного уряду й виборів, а отже розділ, присвячений державній незалежності в добу глобалізації, слід було б цілком переписати.
Поняття «глобалізації», кажучи простими словами, означає не що інше, як безальтернативне й повсесвітнє запровадження західної моделі економіки й споживання. Це економічна й водночас культурна проблема з насильницько-воєнними наслідками, що їх не випадає недооцінювати, як позитивними, так і негативними. Бо процес глобалізації позначається не тільки на грубих економічних фактах, але й на мріях і світах марень мільярдів людей, які беруть участь у цій глобалізації і — що ще більш важливо! — тих, які не беруть участь, проте кров з носа її домагаються.
Світ споживання Заходу універсалізується, ступаючи нога в ногу з глобалізацією і здатністю не лише задовольняти потреби мільярдів споживачів, але й насамперед витворити ці потреби. Це веде до гомогенізації вкрай різних повсякденних культур, а відтак до нівелювання наявних культурних відмінностей з одного боку і протестів традиційних культур і субкультур з іншого. Крім того, революція інформаційних технологій ЗМІНЮЄ ОСНОВНІ чинники всього економічно процесу і реформує в першу чергу систему освіти, засоби масової інформації та громадськість, а з ними й культуру повсякденного життя. В епоху глобалізації виграють ті національні економіки, які мобілізують знання, інформацію, комунікації та творчі сили як ключові чинники продуктивності і зможуть успішно їх використати у глобальній конкуренції. І наступний технологічний стрибок теж наразі вже мало-помалу набуває конкретної форми, — революції у сфері біотехнологій. Вона змінить наш світ ще радикальніше, ніж революція в галузі інформаційних технологій.
73
Цей термін, який відповідає за системне протистояння у конфлікті «Схід-Захід», походить із публічної дискусії між тодішнім віце-президентом США Річардом Ніксоном і совєтським партійним лідером Нікітою Хрущовим з нагоди його візиту в США у вересні 1959 року, в якій ішлося про перевагу кожної системи в задоволенні масового споживання.
74
«Легендарне десятиліття почалося близько 1992 або 1993 р. за низки сприятливих обставин: процес відновлення довіри до фінансової політики йшов повним ходом, грошово-кредитна політика стрімко рухалась уперед, у багатьох галузях американської промисловості зайшла принципова перебудова, і економіка швидко зростала. З 1995 / 96 рр. американська економіка була ущедрена низкою сприятливих шоків пропозиції, що їх ніхто не передбачав. Найяскравішим стало збільшення продуктивності праці, поява довгоочікуваної „Нової Економіки“. Згідно із загальноприйнятим визначенням, продуктивність праці живиться з двох джерел: технічного прогресу й підвищення інвестицій. І те, й інше рухалися в кінці дев'яностих років семимильними кроками. Почасти розширення капіталу можна пов'язати з перевпорядкованою сумішшю у фінансовій політиці — врешті-решт, основною метою цього розширення суміші жорсткого державного бюджету і дешевих кредитів були значні інвестиції. Проте бум у галузі інформаційних технологій, вочевидь, набагато більш прислужився загальному зростанню продуктивності факторів виробництва і покращенню капіталоозброєності. Він також допоміг: безумовно, стимулював розвиток фондового ринку, який уже зметнувся вгору, а в 1999-2000 рр. досяг рівня, який неминуче став неприємною несподіванкою». Alan S. Blinder u. Janet L. Yellen: The Fabulous Decade. Macroeconomic Lessons from the 1990s, New York 2001, S. 81 f. Див. щодо цього також: Joseph Е. Stiglitz: The Roaring Nineties. Der entzauberte Boom, Berlin 2004, S. 25: «У період „золотих дев'яностих“ темпи зростання досягли показників, що їх людство не бачило чверть століття. Газетні статті та експерти проголошували наступ Нової Економіки, стверджуючи, що рецесії пішли у небуття, глобалізація несе процвітання всьому світу. Але до кінця десятиліття увиразнювалося чимраз більше, що нова ера радше нагадує короткочасний вибух економічної активності, ба якоїсь гіперактивності, слідом за яким неминуче настане крах, — явище, характерне для капіталізму вже впродовж двохсот років. Виняток полягав лише в тому, що цього разу „мильна бульбашка“ — бум в економіці і на фондовому ринку — була значно більшою, отже, куди серйознішими були і наслідки».
75
Гелнер Е. Націоналізм / Нації та націоналізм. Націоналізм. Пер. Г. Касьянова. К: Таксон, 2003. С 274.
76
«Коли совєтські війська вдерлися в Афганістан у грудні 1979 року, то поставили президентом лідера фракції „Парчам“ Бабрака Кармаля [...] Кілька драматичних місяців Афганістан був центром запеклої холодної війни між Совєтським Союзом і Сполученими Штатами. Афганські моджахеди перетворилися на підтримувані США загони, які воювали з совєтськими військами. Проте для афганців совєтське вторгнення означало просто чергову спробу підвернути їх під себе ззовні, а їхню давню релігію і соціальну систему замінити чужинською ідеологією та суспільним устроєм. Джихад дістав новий імпульс, коли Сполучені Штати, Китай і арабські держави озброїли моджахедів мало не до зубів. З цього конфлікту, внаслідок якого загинуло 1,5 млн. афганців і який скінчився тільки тоді, коли в 1989 році совєтські війська вийшли з Афганістану, мимоволі постало друге покоління моджахедів, які називають себе талібами, себто „учнями ісламу“». Ahmed Rashid: Taliban. Afghanistans Gotteskrieger und der Dschihad, München 2001, S. 51 f. Див. щодо цього також блискучу і ґрунтовну працю Стіва Колі: Ghost Wars: «Кейсі [Вільям Дж. Кейсі був директором ЦРУ в 1981-87 роках за часів президентства Рональда Рейгана] більше, ніж будь-який інший американець, посприяв утворенню спілки між ЦРУ, Саудівською розвідкою і Зія [Пакистанською] армією. Як і його мусульманські союзники, Кейсі вбачав у афганському джихаді не тільки державне управління, проте й важливий фронт у глобальній боротьбі комуністичного атеїзму і Божою громадою вірян». (S. 93). «Совєти переслідували свої цілі в ісламському світі, затягуючи до себе „молодих революціонерів“, які мали б змінити систему освіти в своїй країні, щоб викорінити „традиційні елементи суспільства“, і нарешті перетворити [...] Це означало підірвати вплив релігії і відвернути молодь від своїх батьків у бік народної освіти». «Релігійна освіта, як це спізнав і сам Кейсі, могла протидіяти цій совєтській тактиці, хай би це була освіта в ісламській або християнській вірі. Що совєти вбачали у будь-якій вірі перешкоду, то вони утискували церкви, а заразом і мечеті. Щоб чинити опір, войовничий іслам і войовниче християнство мали б співпрацювати в ім'я спільної справи» (S. 98).