Проте недорозвиток у цьому процесі глобальної трансформації теж визначається по-новому. Хто не бере участі у світових фінансових ринках, хто відрізаний і виключений з ІТ-революції, кому не випадає долучитися до міжнародного поділу праці, той не має шансів в умовах чимраз глобалізованішої світової економіки. У заснованій на знаннях національній економіці освіта — це все, а неписьменність і брак освіти — просто катастрофа, бо вони у довготерміновій перспективі закривають доступ до світової економіки. І з цього погляду ми нині навіч бачимо новий поділ світу, що, втім, охоплює не тільки держави й суспільства, а й розтинає відповідні національні спільноти. Ця нова невидима межа між переможцями і невдахами глобалізації значною мірою визначається освітою, знаннями та навичками. Поділ світу по цій межі також впливатиме на оформлення міжнародної політичної системи. Тому не дивно, що передусім розвиткові держави як країни з перехідною економікою докладають величезних зусиль, аби закрити канал, яким до США і Європи потрапляють знання й навички, ще ж надто — аби в не дуже віддаленому майбутньому перегнати Захід.
Усі ці чинники звуться в стратегічному обговоренні «soft power» («м'якою силою»), чи то пак чинниками «м'якої сили», як назвав їх американський політолог Джозеф Семюель Най[77]. І навіть якщо йдеться про чинники «м'якої сили», Сполучені Штати перевершують усіх на голову, здебільшого вони встановлюють стандарти у технологій майбутнього і тут часто-густо стоять зосібна в масштабах всесвіту. Чинні міжнародні норми на фінансових ринках визначаються в Нью-Йорку і Вашингтоні, США у світовому масштабі являють собою найважливіший ринок імпорту, перевагу якому надають іноземні інвестори, долар — то резервна валюта в світі, та й з погляду технологій США теж значною мірою задають тон розвитку[78]. Окрім того, Сполучені Штати дали найбільше лауреатів Нобелівської премії, а їхні університети стоять на вершині світового рейтингу. Кіно, телебачення і музична індустрія, харчова промисловість, визначення масових смаків і модних тенденцій — у всьому цьому Сполучені Штати на голову вищі за всіх і тим накладають свій відбиток на повсякденну культуру «McWorld». Залежність майже цілого комп'ютерного світу від однієї американської компанії програмного забезпечення (причому вона з великим відривом випереджає найближчих конкурентів навіть у себе вдома, у США) певною мірою виступає в цьому плані символом американського передування у сфері «м'якої сили».
Усе це звучить як матеріал, із якого можна намісити жахливі візії високоідеологізованого антиамериканізму, але справа стоїть якраз навпаки. Це лише голі факти, реалізм фактів і цифр, асиметрія сил у світі по закінченні холодної війни. Якщо заплющити на це очі, то опинишся в блаженному невіданні, бо це панування або відрубність США у плані чинників «м'якої» та «жорсткої» сил не плід якогось зловісного стратегічного плану опанування світу. Навпаки, асиметрія глобального розподілу влади почасти є результатом сили, динамізму, креативності, відкритості й пристосовності американського суспільства та економіки, а з іншого боку це наслідок відносної слабкості партнерів і потенційних конкурентів та суперників. До них не в останню чергу додається ще третій чинник, значення якого не можна недооцінювати, — збіг обставин в історії. А що, крім того, дедалі глобалізованіша масова культура à ľaméricaine незмінно приваблює мільярди споживачів, і з нею поєднуються напрочуд спокусливі обіцянки щастя і свободи, то це аж ніяк не закинеш США, їхньому «way of life» та їхнім фірмам.
Глобалізація як світове впровадження західної моделі ринку має виразний нормативно-культурний і навіть соціально-політичний вимір, який легко можна було зауважити насамперед у східноєвропейських країнах із перехідною економікою, країнах колишнього Совєтського Союзу і в часи кризи у Східній Азії в дев'яності роки, — все це можна узагальнити поняттям «демократизації». Ринкова економіка, що базується на знаннях та інформаційних технологіях, без відкритого суспільства, тобто без функціональної правової держави і поділу влади, без поваги до прав людини і вільних і незалежних ЗМІ, без політичного плюралізму і вільних профспілок, одне слово, без свободи, без демократичного і державно-правового зразка поведінки, що накладає свій відбиток на повсякденну поведінку десятків мільйонів людей та незліченних державних і приватних установ, не здатна успішно існувати у довготерміновій перспективі. Джордж Сорос характеризував це нормативно-культурно-політичне alter ego економічної глобалізації поняттям, яке винайшов філософ Карл Поппер[79], — «відкрите суспільство»[80].
Різні кризи розвитку на так званих «відсталих ринках» («emerging markets»), тобто на ринках розвиткових, засвідчили, що забезпечити на тривалий час стабільну ринкову економіку без культурних і конституційних рамок відкритого суспільства дуже важко, якщо взагалі можливо. Бо якби в установах і мільйонах голів повсякчас і успішно не діяла фонова програма «Демократія і верховенство права» у професійній і повсякденній поведінці, то країни з перехідною економікою не змогли б запозичити успіх західних ринкових спільнот та їхню технологічну динаміку. Якщо врешті-решт спробувати запровадити технологічні, фінансові та економічні складові західної моделі і виключити нормативні основи, зникне суть її продуктивності, а саме відкрите суспільство, засноване на демократичних інститутах, верховенстві закону, творчому потенціалі мотивації його вільних громадян. Таке вибіркове запозичення західної моделі — технологія і ринкова економіка — так, демократія і верховенство закону — ні, — виявить свою неспроможність у довгостроковій перспективі.
Західну модель модернізації успішно запозичити можна лише повністю, коли ж ні, від неї слід відмовитись, і через це вона має виразно руйнівний елемент. Звісно, вона має вписуватись у відповідні історичні й культурні традиції і згідно з ними змінюватись, і вона так само у процесі переходу від авторитаризму (аж до диктатури) до ринкової економіки, демократії та правової держави потребуватиме перехідних періодів різної тривалості і різного кризо-ризику [krisenträchtiger]. Але саме в тому, що тривалий захист інвестицій можна дістати тільки в умовах правової держави з незалежною судовою системою, а поділу влади і дієвого управління не досягнеш без прав людини, Конституції, демократії, незалежної судової системи і вільної преси, полягає позитивна діалектика глобалізації[81].
Нарівні з економічними можливостями для багатьох розвиткових країн, це насамперед «хитрощі мудрості»[82], що завдяки запозиченню західної економічної моделі в довготерміновій перспективі годі буде спинити соціальну модернізацію, демократизацію і легалізацію відповідного балансу сил. Ця діалектика глобалізації, таким чином, поволі змінюватиме суспільства, а отже внутрішню будову авторитетних держав, і тим самим впливатиме на їхню зовнішню політику. Тим-то політичні, правові та культурні наслідки подібного перебігу подій у головних розвиткових країнах є ще одним важливим чинником, який формуватиме міжнародну політику XXI століття. Демократія і верховенство права разом зі знаннями та інформацією позначатимуть нову розмежувальну лінію між розвитком і відсталістю, а отже правитимуть за найважливіші чинники глобального розподілу влади та валового національного продукту.
77
«Військова могутність і економічна влада суть форми жорсткої сили, форми впливу, що його можна використовувати з тим, щоб переконати інших змінити свою точку зору. Жорстка влада може спиратися на принади (пряник) або загрози (батіг). Але є й непрямий спосіб здійснення влади. Країна не може досягти своїх цілей у світовій політиці, бо інші країни прагнуть наслідувати її, бо вони захоплюються її цінностями, наслідують її приклад, прагнуть доскочити її високого рівня процвітання та відкритості. В цьому сенсі не менш важливо спробувати визначити майбутні міжнародні задуми, а саме так, щоб вони здавалися привабливими для інших, — так само важливо, як тиск на користь змін, коли йдеться про загрозу військової чи економічної зброї. Цей аспект влади — спонукати інших прагнути того ж таки, чого хочеш ти сам — я називаю „soft power“ („м'якою силою“)» Joseph S. Nye: Das Paradox der amerikanischen Macht. Warum die einzige Supermacht der Welt Verbündete braucht, Stuttgart 2003, S. 29f.
78
«З огляду на свою економічну могутність у промисловій сфері США могли б, можливо, витрачати на армію вдвічі більше, ніж Великобританія і Франція разом, проте, звісно, менше, ніж увесь Євросоюз. Однак Сполучені Штати наразі вкладають значно більше. Фінансовий сектор дозволяє США грати в своїй власній лізі. Хоча ця країна відмовилася від золотого стандарту 1973 року, долар залишається світовою резервною валютою. Обіг Волл-стріт становить майже дві третини всього обсягу торгів на світовому фондовому ринку. Пітер Ґован слушно називає міжнародну валютну систему „режимом долара і Волл-стріт“. Ціни на товари, врешті-решт, виражаються в доларах, значна частина запасів і валютних резервів інших країн — це доларова маса. Американська валюта — найтвердіша у світі. Світ через Волл-стріт інвестує в економіку США; це дозволяє споживачам накопичувати особисті борги, а урядові США вирівнювати величезний торговий і бюджетний дефіцит. [...] Фінансовий сектор, який, вочевидь, ще має непогані шанси на успіх по всьому світу з транснаціонального погляду, по суті, має насправді американський паспорт. За військовою могутністю Сполучених Штатів ховається здебільшого капітал іноземних інвесторів». Michael Mann: Die ohnmächtige Supermacht, Frankfurt / New York 2003, S. 70 f.
80
«Якщо моє переконання, що ми потерпаємо від браку загальноприйнятих цінностей, правильне, то найбільша проблема нашого часу полягає у створенні основних цінностей, які б важили у глобальному суспільстві, значною мірою пов'язаному через бізнес. Цей виклик я хочу поставити собі, закликаючи обстоювати ідеал, якого ми повинні прагнути: концепцію відкритого суспільства. Я переконаний, що в інтересах відкритого суспільства — сприяти розвитку такої форми соціальної організації в усьому світі та створити міжнародні інституції, які б придавалися глобальному суспільству». George Soros: Die offene Gesellschaft. Für eine Reform des globalen Kapitalismus, Berlin 2001, S. 139.
81
«У багатьох [...] культурах фундаментальне значення „сучасності“ — його культурно-історична програма — дуже відрізнялося від оригінальної західної концепції, яка зайшла від ідей Просвітництва, прогресу й розвитку великого історичного бачення розуму і самореалізації індивідів, а також соціального та індивідуального звільнення. У той час як численні незахідні суспільства сприймали сучасність як дедалі активніше долучення як на національній, так і на міжнародній арені до ідей рівності та участі, інші виміри натомість — особливо виміри індивідуальної свободи, соціальної та особистої самостійності в їхньому тісному зв'язку із історичним розвитком розуму, визначальним для західноєвропейського дискурсу сучасності починаючи з епохи Просвітництва, — не завжди приймаються». Eisenstadt: Die Antinomien der Moderne, S. 126.