Сполучені Штати були засновані за двісті з лишком років якраз усупереч реальності європейських левіафанів, абсолютних князівств XVII і XVIII століть, їхні принципи та політичний устрій виникли всупереч реаліям Гоббса в Європі. «Ми, Народ Сполучених Штатів, заради створення досконалішого Союзу, встановлення Правосуддя, гарантування внутрішнього Спокою, забезпечення спільної оборони, сприяння загальному Добробуту й закріплення Благ Свободи для нас і наших Нащадків, декретуємо і встановлюємо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки»[183]. Ця на той час революційна і вельми провокаційна преамбула до Конституції США була аж ніяк не оголошенням війни від імені незалежного американського народу невільним абсолютистським державам у Європі, а отже, принциповим оголошенням війни державному світові Томаса Гоббса.
На відміну від Сполучених Штатів, Європі після 1945 року довелося змінити свою державну систему і принципово оновити свої духовні основи майже революційним шляхом, коли вона поклала мати у майбутньому мир і свободу потойбіч bellum omnium contra omnes. Бо, на відміну від США, Європа з часу, коли було укладено Вестфальський мир, жила в Гоббсовій системі суверенних левіафанів, а Велика французька революція, доба націоналізму, більшовицька російська революція і націонал-соціалістична німецька революція докинули в цю європейську систему ще дрібку тоталітаризму аж до терористичної абсолютності сили. Врешті-решт цей європейський світ Томаса Гоббса розвалився сам. А тому європейську державну систему, це постійне джерело експериментів зі встановлення балансу, домагання гегемонії і воєн, довелося винайти з нуля, створивши Європейський союз, і сперти його на геть інший принцип — принцип інтеграції. Саме в цьому полягає одна з суттєвих відмінностей від США, яким не доводилося і не доводиться винаходити себе, які натомість зіткнулися з необхідністю порадити собі зі своїм досі незнаним в історії насильницьким відрубним становищем. Іншими словами, Європа має перебудувати себе на новий лад, тоді як від США вимагають по-новому організувати світ — і це, звісно, дуже різні відправні точки.
Європейці знають про незамінність американської сили для миру і стабільності на глобальному, регіональному рівні, а також у Європі і для Європи. І вони знають про незамінність військової потуги, про небезпеку у світі XXI століття, знають, що у світі цьому живуть не тільки ягнятка. Тим не менше, перші кілька років минулого століття знову зазіхнули з новими погрозами і конфліктами на ті колишні основні питання зовнішньої політики: що таке безпека, і як її встановити? Вже «холодна війна» являла собою розрив з усією попередньою історією, бо точилася вона хіба що «віртуально», а тоді врешті так само і скінчилася[184]. Це перетворення війни у «квазі-війну» пояснювалося несточенністю [Unführbarkeit] ядерної війни та її незміреною руйнівною силою і ще менш передбачуваними наслідками. Науково-технічний прогрес мав у кінці Другої світової війни витворити нову політичну якість, яка виводить співвідношення витрат і вигод від можливого збройного конфлікту між двома світовими ядерними державами за межі політики. У такий спосіб завдяки військовій гонці озброєнь, з одного боку, пощастило доскочити апогею в історії держав у плані військових заходів безпеки, з іншого боку, вони так само були докорінно видозмінені. За часів холодної війни було достатньо військової безпеки, і за логікою стримування лише остільки, оскільки її не випадало боронити насправді, а йшлося тільки про загрозу. Якби в таких умовах дійшло до війни, це означало б кінець будь-якої безпеки і загальну загибель комбатантів унаслідок термоядерної катастрофи. Аналогічне перетворення реальності та поняття безпеки вимальовується наразі в руслі економічного і технологічного розвитку.
Якщо виходити з тієї занадто простої тези, що у випадку з економічною глобалізацією йдеться не про американську або західну змову, а радше про історичний процес, у якому виражаються об'єктивні необхідності макроекономічного та історичного розвитку, то легко здати собі справу з того, що взаємна залежність у міжнародній політичній системі стрімко зростатиме. Великі держави в XXI столітті вже не зможуть використовувати можливість збройного конфлікту між собою не тільки через руйнівні наслідки ядерної зброї. Економічне і технологічне переплетення глобалізованої світової економіки і політичний та економічний руйнівний потенціал чергової можливої економічної дезінтеграції змусить ціну воєнного варіанту стосунків між великими державами піднестися до вже неприйнятних висот.
Нинішній стрімкий наступ двох азіатських мегадержав — Китаю та Індії — з їхнім величезним населенням на західну ринкову й споживчу систему, а отже на світову економіку виразно загострює цю тенденцію і додає нову якість у світову економіку та політику. Дотепер західна модель економіки та споживання з її граничною залежністю від економічного зростання являла собою програму, розраховану на меншість, себто на двадцять відсотків людства. Втім, зі вступом у світову ринкову економіку Китаю та Індії ця нова величина теж обернеться новою якістю, і з програм, розрахованих на меншість, з огляду на все людство, постане економічна й культурна програма, що охоплюватиме більшість. Чи може насправді працювати ця нова якість світової економіки з урахуванням обмежених світових ресурсів і виказуваної ірраціональності західної споживацької моделі, з іншого боку, чи не суперечитиме, бува, її «межі зростання» західна ринкова і споживацька модель, і тому вона мусить сама перетворюватися з погляду якості, — на ці питання з позицій сьогоднішнього дня направду не даси емпіричної відповіді. Цифри і прогнози, однак, ясно говорять на користь другого варіанту.
У кожному разі економічна глобалізація та її наслідки в XXI столітті кардинально видозмінять реалії та поняття суверенітету і безпеки. Важко уявити, що саме структура й категорії неіснуючої європейської системи держав з 1648 року з її концепцією суверенітету, її системою балансу та домінуванням військової безпеки надаватимуться для оформлення цієї нової глобальної реальності на світанні нового століття. Сама ідея, що перевантаження обмеженої екосистеми планети кількісно і якісно цілком зміненою світовою економікою може вилитись у нову військово-політичну боротьбу за сфери впливу і дедалі мізерніші й дорожчі ресурси, виглядає якимось гротескним анахронізмом. Кожен-бо потенційний переможець у такій сутичці в глобалізованому світі XXI століття у перспективі може наразитися на такі втрати, що негативні наслідки перемоги за найкоротший час зведуть її значення нанівець або й перетворять на цілковиту поразку.
То як же визначатиметься безпека в XXI столітті? З політичного, економічного та інституційного погляду вона має спиратися насамперед на співпрацю і взаєморозуміння, бо варіанти конфронтації або навіть війни стають дедалі дорожчими, отже перетворюються на неприйнятні (безвиграшні) варіанти, внаслідок яких програють усі. Просто людство, його держави, його економіки, його технології, його потреби зросли настільки, що все це спричинилося до нового рівня взаємозалежності, а отже підштовхнуло до співпраці. А ризики і небезпеки в міжнародній політичній системі XXI століття без ефективної міжнародної співпраці та контролю, а також без дієвої роботи багатосторонніх установ та норм не відвернути. Тероризм, зброя масового знищення, екологічні катастрофи, епідемії, недієздатні держави, біженці, геноцид — усім цим проблемам національної і глобальної безпеки випадає залишити в минулому визначену головним чином у воєнному плані ідею безпеки та встановлене на державному рівні поняття суверенітету.
183
Конституція Сполучених Штатів Америки в: Die Amerikanische Revolution und die Verfassung 1754-1791, hrsg. Von Angela und Willi Paul Adams, München 1987, S. 427.
184
«Війна з терором — це не перша наша метафорична війна. Холодна війна була метафорою міжнародного змагання, яке ніколи не переростає у збройне протистояння між Сполученими Штатами та Совєтським Союзом. Метафора має свої переваги. Напади Аль-Каїди були чимось більшим за огидний терористичний акт. Вони піддали сумніву основні складові глобальної стратегії США у такий спосіб, в який цього ніколи не робили терористи-баски чи вояки ІРА, коли йшлося про основні елементи безпеки Великобританії та Іспанії. Напади Аль-Каїди не тільки загрожують безпеці американців у їхній власній півкулі та їхній рідній країні, а й безпосередньо важать на дедалі тісніші економічні зв'язки, в які намагаються зайти Сполучені Штати у всьому світі [...] У той час, як багато які заходи, вжиті щодо Аль-Каїди та її союзників, більше нагадуватимуть роботу поліції, ніж звичайну війну (або в крайньому разі, скидаються на таємні операції з розвідки і сил спеціальних операцій), масштаб насильства, до якого готові вдатися терористи, і весь характер їхніх претензій більше нагадує дії ворожих держав, ніж національний рух опору». Mead: Power, Terror, Peace And War, S. 111.