Не зосталися в живих ні ватажок, ні його заступник, так що жодних свідків домовленості Франкліна Г’юза не лишилося. Трісія Мейтленд, яка на кілька годин, сама того не знаючи, стала ірландкою й під час Г’юзової лекції повернула каблучку на звичний палець, більше ніколи з ним не розмовляла.
3. Релігійні війни
Джерело: Муніципальний архів міста Безансон (секція CG, контейнер 377a). Справа, оприлюднена нижче, становить особливий інтерес для істориків судочинства, оскільки роль оборонця черви виконував видатний юрист Бартоломе Шассене (також відомий у написанні Шассане і Шассено), згодом — перший голова парламенту Провансу. Шассене народився в 1480 році й уславився в церковному суді міста Отюн, захищаючи щурів, звинувачених у зловмисному знищенні врожаю ячменю. Тексти, наведені тут, починаючи з першої петиції жителів і закінчуючи остаточним вироком суду, не є повним набором документів, що стосуються справи, — наприклад, покази свідків, якими міг бути будь-хто, починаючи з місцевих селян і закінчуючи видатними спеціалістами з поведінки підсудних, не були запротокольовані, але наявні документи містять їх і часто посилаються на ті чи інші покази, тож із основної структури й дискусії у справі практично нічого не втрачено. Як було заведено за тих часів, позов, промови й висновки від представника єпископа були записані французькою мовою, а вирок суду поважно виносився латиною.
(Від перекладача[2]: Рукопис становить один суцільний документ, записаний тим самим почерком. Отже, перед нами не оригінальна судова документація в записі кількох писарів, а робота якоїсь третьої особи, можливо судового чиновника, який пропустив деякі фрагменти подань. Порівняння зі вмістом контейнерів 371–379 наводить на думку, що справа в цьому вигляді, ймовірно, належала до набору прикладів судових процесів, які використовувалися в навчанні юристів. На користь такої версії свідчить те, що серед учасників лише Шассене названо на ім’я — як видається, студентам слід було звертати увагу на виявлений видатним адвокатом професіоналізм і переймати важливі ходи, незалежно від того, чим завершилася справа. Переписувач працював у першій половині шістнадцятого століття, отже, може бути, що документ, являючи собою виклад у переробці іншої людини, все ж залишався відповідним часу. Я зробив усе можливе, аби відтворити багатий стиль промов — особливо оборонця селян — відповідними мовними засобами.)
Ми, насельники Маміроля Безансонської єпархії, богобоязні пред лицем Господа Всемогутнього й шанобливі до Церкви — Його подружниці, нині й раніше справно і вчасно десятину свою сплачували, із чим сього дня серпня дванадцятого числа 1520 року подаємо вимушене й негайне прошення до суду, аби, правду вчинивши, звільнив він нас і позбавив від підступів і лиходійств злочинників, котрі не одне літо нам докучають, накликавши на себе гнів Божий і сороміцькі плітки на наше поселення, і котрі загрожують нам усім, людям чесним і богобоязним, смертю наглою і лютою, котра кинута на нас може бути подібно до грому небесного й напевне настане, якщо велемудрий і поважний суд швидко і справедливо не вижене цих злочинників із нашого села своїм законним рішенням — осоружних і нестерпимих, під страхом відлучення від Святої Церкви й Божого Володіння.
Панове, ці бідні й скромні позивачі в горі й розпуці прибули пред очі високого суду подібно до насельників островів Мінорки і Майорки до вельможного Августа Цезаря, просячи його правдою і силою позбавити їхні острови від кролів, що нищили їхні врожаї й усіляку шкоду їм чинили. Якщо Август Цезар зміг допомогти вірним своїм підданцям, то наскільки ж легше й нашому судові зняти тяжке брем’я з плечей ваших позивачів, яке несуть вони, як великий Еней ніс свого батька Анхіза від вогню руїн Трої. Старого Анхіза блискавицею було засліплено, тако ж і ваші позивачі навіть нині немов у сліпоті перебувають, вкинуті в пітьму зі світла Господнього благословення шпетною дією тих, на кому обвинувачення в цій справі, тих, хто навіть не завдав собі труду дати одвіт у суді, ставши очевисто, ібо суд вони зневажають і проти Бога блюзнять, ладні радше заховатись у тьму злочинну, аніж звернути лице до сонця правди.
2
Тут авторський прийом: це «від перекладача» («translator’s note») належить самому автору.