— Прибули судові експерти,— повідомила вона Вордлу.— А оце було в пакунку. Непогано б дізнатися, чи це щось означає для міс Еллакотт.
Вордл узяв оповиту поліетиленом записку, проглянув її, насупився.
— Дурня якась,— сказав він, а тоді зачитав уголос: «Врожай і рук, і ніг, і ший...»
— «...мов лебедів,— перебив його Страйк, який стояв біля плити, надто далеко, щоб бачити написане,— що вигнулися в зойку чи молитві».
Решта троє присутніх з подивом глянули на нього.
— Це текст пісні,— пояснив Страйк. Робін не сподобався вираз на його обличчі. Вона бачила, що для Страйка ці слова щось означають — щось недобре. З помітним зусиллям він пояснив: — Останні рядки з «Панни з солоним лососем». То пісня гурту «Блу ойсте калт» — «Культ блакитної устриці».
Сержант Еквенсі звела тонкі мальовані брови.
— А хто це?
— Рок-гурт із сімдесятих.
— Я так розумію, ти добре знаєш їхню творчість? — спитав Вордл.
— Я знаю цю пісню,— відповів Страйк.
— А може, ти ще знаєш, хто це надіслав?
Страйк завагався. Решта троє присутніх дивилися на нього, а в голові детектива промайнуло сум’яття з образів і спогадів. Низький голос сказав: «Вона хотіла померти. Вона була вапняне дівча». Нога дванадцятирічної дівчинки, позначена сріблястим шрамом: перетин двох ліній. Двоє дрібних темних очей, тхорячих, звужених від ненависті. Татуювання: жовта троянда.
А тоді (цей образ прийшов — випурхнув — останнім, хоч комусь іншому це згадалося б у першу чергу) Страйк згадав протокол, де йшлося про прутень, відрізаний від трупа і надісланий поліційному інформатору.
— Не знаєш, хто це надіслав? — повторив Вордл.
— Можливо, знаю,— сказав Страйк. Глянув на Робін, на сержанта Еквенсі.— Але хочу поговорити наодинці. Ти все спитав у Робін, що хотів?
— Нам ще треба ваше ім’я, адреса тощо,— мовив Вордл.— Ванессо, запишеш?
Сержант Еквенсі зробила крок уперед із записником у руках. Кроки двох чоловіків загуркотіли геть по сходах. Хоча Робін не хотіла знову бачити відрізану ногу, їй образливо було лишатися тут. Пакунок надіслали на її ім’я!
Страшна коробка так і лежала на столі в офісі. Сержант Еквенсі впустила ще двох колег Вордла: один фотографував, другий, коли увійшли старший офіцер і приватний детектив, розмовляв по мобільному. Обоє з цікавістю глянули на Страйка, який зажив такої-сякої слави за час, коли відвернув від себе багатьох колег Вордла.
Страйк зачинив двері кабінету, і вони з Вордлом сіли один навпроти одного через стіл. Вордл перегорнув сторінку записника.
— Ну гаразд, хто з твоїх знайомих любить різати трупи і надсилати частини поштою?
— Теренс Маллі,— після короткого вагання мовив Страйк.— Це по-перше.
Вордл нічого не записав, а тільки глянув на Страйка понад кінчиком ручки.
— Теренс Маллі на прізвисько Кореш?
Страйк кивнув.
— Гаринґейський злочинний синдикат?
— А ти багато ще знаєш Теренсів Маллі на прізвисько Кореш? — нетерпляче спитав Страйк.— І скільки з них має звичку розсилати шматки тіл?
— Як ти в біса зав’язався з Корешем?
— Спільна операція з відділом наркоконтролю у 2008 році. Накрили мережу наркоторгівців.
— Це тоді він сів?
— Саме так.
— Чорт,— мовив Вордл.— Та це ж воно, та? Той хлоп — довбаний вар’ят, щойно вийшов, знає половину лондонських повій. Треба прочесати Темзу — там і знайдемо те, що від неї лишилося.
— Так, але я давав свідчення анонімно. Він не мав навіть знати, що то був я.
— У них свої канали,— відповів Вордл.— Гаринґейський злочинний синдикат — то чисто мафія. Ти ж чув, що він відіслав Герфорду Елі прутень Ієна Бевіна?
— Так, чув,— кивнув Страйк.
— А пісня тут до чого? Про той врожай... що там було?
— Оце мене й непокоїть,— повільно відповів Страйк.— Як на Кореша, це дуже тонко — а отже, я не можу не думати про ще трьох підозрюваних.
4
Four winds at the Four Winds Bar, Two doors locked and windows barred, One door left to take you in, The other one just mirrors it...
Blue Oyster Cult, “Astronomy”[3]
— Ти знаєш чотирьох людей, які могли надіслати відрізану ногу? Аж чотирьох?
У дзеркалі біля раковини, над якою він голився, Страйк бачив відображення переляканого обличчя Робін. Поліція нарешті забрала ногу, Страйк оголосив, що на сьогодні робота відкладається, і Робін сиділа за пластиковим столом у нього в кухні-вітальні, колисаючи в долонях чашку з чаєм.
— Правду кажучи,— відповів Страйк і провів по щетині на підборідді,— гадаю, їх лише троє. Можливо, я неправильно зробив, що сказав Вордлу про Маллі.
3
У «Барі чотирьох вітрів» — чотири вітри, // Є двоє замкнених дверей, закрито вікна, //І перші двері — справжній вхід, //А другі — ніби в дзеркалі... («Блу ойсте калт», «Астрономія»).