Кімната номер 104 здавалася затісною для масивного, жирного тіла, увінчаного лисою головою, яке розвалилося в кріслі й уважно переглядало звіти круп’є. Статура Норберта Piсce викликала невимовну радість власників ресторанів та кравців. Обіди з десятка страв і сувої тканин, що йшли на його вишукані вбрання, давали можливість представникам цих професій хоч на мить забути про свої матеріальні проблеми.
Професія Мокка була зовсім іншою, тому вигляд Piсce не викликав у нього таких почуттів. Ще менше зацікавила його шовкова хустка на шиї директора казино, його пікейний халат, і вже зовсім залишив байдужим китайський порцеляновий сервіз на кофейному столику та отупілий папуга, що розумів лише мову жестів.
— Мене звуть Ебергард Мокк, — мовив він. — Кримінальний радник Ебергард Мокк. Я до вас із проханням. Невеличким проханням.
Piсce уважно глянув на промоклий одяг Мокка, що стояв, переступаючи з ноги на ногу. Задзвонив телефон, директор підніс слухавку і якусь хвилину слухав швидке, уривчасте повідомлення. Тоді зблід, поклав трубку й вказав гостеві на крісло.
— Прохання може й невеличке, але ви доволі нетерплячий, — зауважив Piсce. — Слухаю вас, пане раднику.
— Мій небіж, Ервін Мокк, програв сьогодні у вашому казино трохи грошей. Я хотів би знати, скільки, — Мокк заходився скручувати цигарку. — Від цього залежатимуть мої подальші прохання.
Piсce підсунув Моккові порцелянову китайську скриньку, заповнену цигарками в блакитні смужечки. Мокк закурив одну з них і задивився на чудовий кавовий сервіз. Вишуканий мотив бамбукових пагонів, що прикрашали чашечки, кавник і цукорницю, нагадав йому про його колишні орієнтальні захоплення. Кавник спокусливо парував.
— Вашому небожеві сьогодні не поталанило. Він програв тисячу марок. Узяв на них кредит, посилаючись на те, що він є вашим родичем. А кредит ми даємо лише тоді, коли впевнені, що його буде сплачено найпізніше наступного дня.
— Картярський борг — це борг честі, — Мокк крутив у руках капелюха. — Я не певен, що мені вдасться сплатити його вже завтра. Я прошу продовжити термін сплати, — він знову пригадав, що має ще заплатити Бекке за манто. — Борг мого небожа я сплачу післязавтра.
— Ми славимося тим, пане раднику, — у Piсce задрижали щоки й підборіддя, — що не дозволяємо нашим клієнтам відтерміновувати строки сплати. Уявіть собі, що ця жорстокість є нашим козирем. Клієнти опиняються віч-на-віч зі своєю долею, з викликом, з уявним супротивником, як вам більше до вподоби, і знають, що цей супротивник жорстокий і невблаганний. Супротивник, з яким треба грати з відкритим заборолом. Минулого тижня в нас був граф Герман III фон Кауніц, який позичив у нас певну суму, а невдовзі її програв. Ми позичаємо лише раз. Фон Кауніц грав у суботу, а в неділю не працює жоден банк. A conto[17] сплати боргу він мусив залишити в нас трохи фамільних коштовностей. А що може залишити в заставу ваш небіж? Добре, що ви прийшли. Мої люди дуже суворі з клієнтами, що неспроможні заплатити.
— Ви не почастуєте мене кавою? — Мокк більше не декламував подумки Горація. — Мені треба обдумати рекламні гасла, які я щойно від вас почув.
Piсce засопів у відповідь і навіть не поворухнувся. Мокк сам налив філіжанку кави й підійшов до вікна.
— Я не насмілюся ламати такі святі принципи, — сказав він. — Ви, Piсce, просто позичите мені цю суму. Приватно. Як доброму знайомому. А я віддам її вам протягом тижня й ніколи не забуду цього дружнього вчинку.
— Я дуже хотів би бути вашим добрим знайомим, пане раднику, — всміхнувся Piсce. — Але наразі я ним не є.
Мокк повільно посьорбував каву й походжав кімнатою. Його увагу привернула японська картина із зображенням двобою самураїв.
— Ви знаєте, що відбувається під час обшуку, який я проводжу? — спитав він. — Я проводжу його дуже ретельно. Якщо я чогось не можу знайти, то нервуюся й мушу дати вихід власному роздратуванню. Знаєте, як? Я просто все нищу. Руйную.
Мокк підійшов до столика й узяв кавник. Налив собі трохи кави й додав цукру.
— А зараз я дуже рознервований, — сказав він, тримаючи в одній руці філіжанку, а в іншій кавник.
— Але це не обшук, — чемно зауважив Piсce.
Мокк хряснув філіжанкою об кахляну піч.
Piсce змінився на обличчі, але не поворухнувся. Мокк наступив черевиком на черепки філіжанки і з хрускотом розчавив їх.
— Завтра я принесу тобі датований заднім числом ордер на обшук, — Мокк щосили розмахнувся. — Витримаєш це, Piсce? Дозволиш, мені розхряскати цього кавника?
Piсce натис на кнопку під столом. Побачивши це, Мокк з усієї сили жбурнув кавником об стіну, по якій попливли чорні патьоки кави. Тоді витяг пружинного ножа й підскочив до картини. Приклав вістря до ока одного із самураїв. До кабінету вбігло троє охоронців. Piсce витер сльози, що спливали складками його обличчя й подав їм знак, аби вийшли. Тоді заходився виписувати чек.