— А чи не краще вам відійти й дати можливість прийняти рішення, — спокійним голосом мовив він і кинув на Софі запитальний погляд. — Що ви про це скажете, мадам?
— Це, певне, pair,[38] — Софі невпевнено глянула на фон Фінкля. — Ні… Я сама не знаю.
Гравець узяв жетон двома пальцями й поклав його до кишені Ріхтерового фрака. Тоді старанно вибрав інший, дозволив почаклувати над ним і підкинув його. Жетон упав, і його більша частина опинилася на «шість чорне». Тоді фон Фінкль поставив на «шість чорне» тисячу марок. Ріхтер вимовив французьке закляття — й кулька почала танок між дерев’яними перегородками рулетки. Фон Фінкль заплющив очі й побачив власне дитинство в смердючій дерев’яній хаті в Бендзіні, яка слугувала його батькові кравецькою майстернею, вісьмом його братам і сестрам — полем безугавних бійок, а міріадам блощиць — зручним сховком.
Зараз йому вчувалося не стукотіння кульки, а деренчання старої швейної машинки фірми «Зінгер». Він не чув зойку розчарованої публіки, замість нього у вухах лунав крик невдоволеного клієнта кравця. Він відчував не страх Софі, а страх своєї матері перед наступним голодним днем. Фон Фінкль не розплющив очей, коли почув шурхіт жетонів, що віддалялися від нього, коли Софі щосили вп’ялася пальцями в його плече, коли почулося човгання ніг розчарованих уболівальників і коли інші столики ожили від французьких вигуків, а його круп’є відспівав похоронне Les jeux sons faits,[39] він розплющив очі лише тоді, коли долоні торкнулося холодне скло. Навпроти нього сидів елегантний сивуватий чоловік і тримав такий самий келих шампанського, який стояв перед ним та Софі.
— Клаус фон Штітенкротт, директор казино, — усміхнувся він. — Дозвольте висловити вам моє захоплення. Я ще ніколи не зустрічав гравця, кожна ставка якого була б грою ва-банк.
— Дякую, — відповів фон Фінкль тремтячим голосом, не наважуючись глянути в бік Софі. — Ваше захоплення — це для мене честь.
— Ні, це честь для мене, — фон Штітенкротт зробив швидкий рух, і два келихи кришталево задзвеніли. — Після такого програшу ви не сказали: «Що мені ваше захоплення!» або «Йдіть до біса!». Ви повелися як справжній джентльмен. А до джентльменів у нашому казино ми ставимося з повагою й завжди, коли фортуна відвертається від них, пропонуємо їм позичку довільної суми без необхідності залишати що-небудь у заставу. Ви не бажаєте взяти таку позичку?
Бреслау,
вівторок 13 грудня,
одинадцята година вечора
Елізабет Пфлюґер саме скінчила третє «Gnosienne» Еріка Саті, і її біле фортепіано ще бриніло звуками дощових крапель, коли до вітальні увійшла покоївка й повідомила про терміновий дзвінок з Вісбадена, запитуючи, де панна Пфлюґер бажає говорити. Елізабет бажала говорити у вітальні і, схрестивши свої стрункі ноги в шезлонгу, роздратовано спитала в служниці, хто має нахабство турбувати її так пізно. Довідавшись, вона вгамувала свій гнів і приклала слухавку до вуха. Після довгих схлипувань, ридань, запевнень у любові й дружбі, вона почула прохання про допомогу й пораду.
— Благаю тебе, Елізабет, порадь, що мені робити… Він усе програв…
— Цей фон Фінкль, про якого ти писала? Сьогодні посильний забрав листа з Вісбадена й приніс мені…
— Так, фон Фінкль. Директор казино запропонував йому позичку без застави, але він відмовився й попросив обміняти на жетони чеки й векселі, що мав при собі. Коли його прохання виконали, він знову програв усе. Нічим заплатити за готель. Тоді він прийняв пропозицію казино, але це була вже інша пропозиція… Інша позичка, із заставою… Цією заставою повинна стати я…
Чоловіча долоня натиснула на важіль телефону. Елізабет крізь сльози глянула на барона фон Гаґеншталя і відчула полегшу, що не повинна більше вислуховувати плачу подруги.
— Ти тут нічого не вдієш, — тихо мовив барон. — Зараз допомогти їй можу лише я. Я знаю, що значить у казино застава гарної молодої жінки. Ва-банк.
Вісбаден,
вівторок 13 грудня,
північ
— Фон Штітенкротт виплатив фон Фінклеві за його векселі й чеки тисячу марок, — Ріхтер говорив тихо, боязко озираючись парком навколо казино. — Фон Фінкль поставив як завжди ва-банк і програв. Тоді шеф запропонував йому позичку, але з гарантією. Цією гарантією повинна стати панна Ізабель Лебетзайдер. Шеф оцінив її в три тисячі марок. Така позичка.