Кнюфер поставив перед собою п’ять стосиків жетонів по триста марок і заперечно похитав головою, коли темноволоса дівчина хотіла поміняти їх на слоників. Після слів faites vos jeux,[46] що їх Софі вимовила так бездоганно, наче все життя провела в Монте-Карло, Кнюфер поставив усе на червоне. Це не справило жодного враження на інших гравців і не вплинуло на їхню гру. Затуркотіла кулька й детектив заплющив очі. Розплющивши їх, він побачив усмішку Софі. Нова працівниця підсувала йому його п’ять стосиків і ще п’ять додаткових. Важкі груди колихалися над столом і Кнюфер був готовий заприсягтися, що її соски терлися об ковзкий шовк столу. Він підвівся, кивнув кельнерові й випив два келихи шампанського, один за одним.
— Скільки треба виграти, аби отримати додаткову нагороду? — спитав він у чоловіка, що стояв поряд. Ним виявився шпичастобородий.
— П’ять, — почув він у відповідь і поставив усе на чорне.
— Увага, — заспівала темноволоса дівчина. — Ви ставите на все, що можна здобути. Панове, потому, як цей пан, можливо, виграє, гра за цим столом може закінчитися, якщо клієнт відразу захоче отримати додаткову нагороду. Чи так, шановний пане…
— Кнюфер. Не знаю, — почув він власний захриплий голос. — Я нічого не скажу, щоб не зурочити.
Базедов і шпичастобородий, єдині гравці, які могли собі це дозволити, поставили на червоне, чорне, паристе й непаристе таку суму, яка після виграшу принесла б їм суму в шість тисяч марок. Кнюфер заплющив очі й виключив слух. Та йому не вдалося відключитися настільки, аби не чути бурхливих оплесків, що залунали при столі. Він розплющив очі й отримав нагороду — найчарівнішу усмішку, яку він будь-коли бачив. На жаль, такою ж усмішкою обдарували й шпичастобородого. Кнюфер глянув на кульку. Вона спочивала в перегородці «два чорне».
— Панове Кнюфер і Влоссок виграли по шість тисяч марок, оскільки пан Кнюфер поставив на чорне, а пан Влоссок на паристе, — загримів голос фон Штітенкротта, що з’явився біля столу Софі, як і решта гостей таємного казино. — Далі мають право грати лише ці двоє добродіїв, а перевага бодай на одну марку дає право отримати додатковий виграш, яким є прихильність мадам Лебетзайдер.
З думкою про затверділі соски Софі на пурпуровому шовку, Кнюфер поставив усе на червоне. Влоссок теж поставив шість тисяч марок, цього разу на паристе. Кнюфер знову заплющив очі й за мить почув оплески. Софі сліпучо всміхалася. Влоссокові.
Вісбаден,
п'ятниця 16 грудня,
пів на восьму вечора
Кнюфер притлумив позіхання й почухав важку від нікотину голову. Хоч спав він з короткими перервами понад тринадцять годин, однак був невиспаний, пом’ятий і переповнений щойно з’їденою вечерею, учорашнім шампанським, шаленим еротичним сном і всеохопним почуттям фрустрації, що переслідувало його від миті, коли Влоссок виграв Софі, а тоді, з повними жетонів кишенями, о п’ятій ранку виходив з нею з таємного казино. Кнюфер випив тоді пляшку шампанського й потяг до свого номера в «Нассауер Гоф». Під руку його дбайливо підтримував Ріхтер. Зараз він глянув на годинника й зрозумів, що саме минули ті чотирнадцять годин, що їх Влоссок міг провести із Софі, у чому йому самому «Пані Рулетка» відмовила. Кнюфер став перед маленьким дзеркалом на стіні за ширмою, холодною водою з миски вмив обличчя й прилизав волосся, що стирчало навсібіч. Потім поголився, одягнув манишку й смокінг і, смокчучи скаліченого запонкою пальця, зійшов униз, до холу казино, аби там отримати Мюльгаузові гроші.
Отримавши в поштовому відділенні дві тисячі марок, він увійшов до головного холу. Підійшов до охоронця й показав йому вчорашнє запрошення.
— Я до таємного казино, — прошепотів він.