Його можна було б пожаліти, коли б він не був потворою, думає Ходжес.
Холлі опускається на коліна, бере руку Брейді й приставляє дуло йому до скроні.
— Ну ось, містере Хартсфілде, — каже вона. — Решту робіть самі. І хай Бог буде милосердний до вашої душі.
— Сподіваюся, не буде, — каже Джером. У світла фар снігохода його обличчя немов кам’яне.
Якусь довгу мить єдиними чутними звуками є гудіння великого двигуна снігової машини і завивання зимової бурі Ежені, яка набирає сили.
Холлі каже:
— Боже, та в нього навіть палець не на гачку. Допоможіть мені хто-небудь, я, мабуть, не зможу…
І — постріл.
— Остання витівка Брейді, — каже Джером. — Бог ти мій.
Ходжес до «експедішену» дійти не може зовсім ніяк, але Джером здатний підсадити його в кабіну «сно-кета». Холлі сідає поряд на зовнішнє місце. Джером вилазить за кермо і запускає двигун. Хоча він здає назад, а потім об’їжджає те, що лишилося від тіла Бабіно, він каже Холлі, щоб не дивилася до першої гірки.
— За нами кривавий слід, — пояснює він.
— У-у-у.
— Точно, — каже Джером. — «У-у-у» — це найдоречніше слово.
— Тьорстон казав, що в нього є снігоходи, — каже Ходжес. — Про танк «Шерман»[72] він нічого не казав…
— Це «такер сно-кет» — і ви йому «MasterCard» не пропонували. Не кажучи вже про чудовий «джип ранглер», який мене в ці хащі чудово довіз, дякую.
— А він справді мертвий? — питає Холлі. Її змарніле обличчя обернене до Ходжеса, а велика ґуля на лобі, здається, помітно пульсує. — Зовсім, насправді?
Відповідь буде: ні — ще ні. Поки — завдяки дивовижній здатності мозку самовідновлюватися — з голів бозна-скількох людей не вимиються його слизькі сліди. Але за тиждень — може, місяць — Брейді вже згине.
— Так, — каже він. — І, Холлі, — дякую за отой текстовий рингтон. Там, де хлопці кричать «гол».
Вона всміхається:
— А що ж тоді прийшло? Яке було повідомлення?
Ходжес насилу витягає з кишені телефон і каже:
— Щоб я скис… — і сміється. — Я ж зовсім забув!
— Що? Покажи-покажи-покажи!
Він розвертає телефон так, щоб Холлі прочитала есемеску від його дочки Елісон із Каліфорнії, де, без сумніву, сонячно:
«З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ТАТКУ! 70 РОКІВ — І ВСЕ ОДНО ТИ ПРИ ВСІЙ СИЛІ! БІЖУ ДО КРАМНИЦІ, ПОТІМ ПЕРЕДЗВОНЮ. ХХХХ ЕЛЛІ».
Уперше, відколи Джером повернувся з Аризони, на сцені з’являється вірний Тайрон Екстазний Кайф[73]:
— Вам сімсят років, маса Ходжеса? Сили небесні! Та вам з лиця й на день не біше за шіссят дев’ять!
— Ну годі, Джероме! — каже Холлі. — Розумію, що тобі так весело, але звучить це дуже по-дурному й неосвічено.
Ходжес сміється. Сміятися боляче, але що вдієш. Він залишається притомним до самого «Гаража Тьорстона». Йому навіть вдається кілька разів слабенько затягтися косяком, який Холлі запалює й дає йому. Потім накочується темрява.
Мабуть, це воно і є, думає Ходжес.
З днем народження мене, думає він.
І вже нічого не думає й не відчуває.
Потім
чотири дні по тому
Піт Гантлі значно менш знайомий з лікарнею Кайнера, ніж його давній колега, який ходив сюди, мов на прощу, до одного давнього пацієнта, нині покійного. Піт зупиняється й питає дорогу двічі: у загального інформатора і в інформатора онкологічного відділення, — доки знаходить палату Ходжеса, але вона виявляється порожня. До поруччя на стіні причеплена в’язка повітряних кульок з написом «З днем народження, тату!». Кульки плавають під стелею.
Зазирає медсестра, бачить, що Піт дивиться на порожнє ліжко, і всміхається йому.
— Солярій у кінці коридору. Там святкують. Здається, ви ще не спізнилися.
Піт іде туди. Солярій має скляну стелю, і в ньому багато рослин — чи то щоб підіймати настрій пацієнтам, чи щоб забезпечувати їх киснем, а може, і для того, і для того. Біля однієї стіни четверо грають в карти. Двоє з них лисі, у третього до руки під’єднана крапельниця. Ходжес сидить просто під вікном у стелі, роздаючи торт своїй банді: Холлі, Джеромові й Барбарі. Здається, Керміт запустив бороду — і вона білосніжна, аж Пітові згадується, як він з дітьми ходив до торговельного центру дивитися Санта-Клауса.
73
У романі «Містер Мерседес» Джером, коли виконує для Ходжеса різну господарську роботу, жартома «грає роль» такого собі вірного чорношкірого слуги (для якого він вигадав ім’я Тайрон Екстазний Кайф), вдаючи характерний акцент і манеру говорити.