Вперше це сталося 3 роки тому – на початку березня 1989 року, майже одразу ж потому, як він, нарешті відпрацювавши трирічний термін молодим спеціалістом у Дослідному конструкторсько-технологічному бюро ІЕЗ ім. Патона, перейшов працювати у лабораторію високотемпературного паяння № 32 того ж інституту. Перевод стався в лютому, а на самому початку весни зі стелі лабораторної кімнати потекло… Тоді наприкінці вранішньої летучки завлаб – зазвичай коректний і стриманий Людвіг Альфредович Кудрін – несподівано гучним голосом суворо спитав:
– Ну і довго ми збираємось терпіти «потоп» у горищному приміщенні?
Ще не знаючи достеменно місцевих традицій, Спартак забелькотав щось про заявку в господарський відділ: мовляв, скидати сніг з дахів – то їхній прямий обов’язок. Присутні на летучці стримано заіржали, тоді як Кудрін зміряв його оцінюючим поглядом і так само гучно мовив:
– Спартаку Андрійовичу… Ти у міцно спаяному вузькому колективі ще новенький, а тому кажу по-доброму: запам’ятай, мене ніїпаїт, яким чином з вашої ділянки даху зникне сніг, мене їпаїт, щоб господарські теми виконувалися вчасно і в повному обсязі. У вашому приміщенні на горищі повно високовольтного обладнання, з трансформаторами включно. Я навіть припускати не хочу, що якесь устаткування заллє талою водою… А тому зараз же, негайно зробіть так, щоб про танення снігу на даху я більш не чув. Усе, летучку завершено, кроком руш дах чистити!
Усі підтрунювали над Спартаком, доки вдягали теплі куртки й пальта, а керівник групи Дем’ян Лукич видавав чоловікам фанерні лопати. Потім секретарку-машиністку Натуську відправили вниз – чергувати, аби ніхто з випадкових перехожих не потрапив до зони скидання снігу, чоловіки ж вилізли на дах.
Як раптом глузування припинилися: адже щоб не впасти зі слизької бляшаної покрівлі, розгрібальники снігу прив’язувалися до огорожі міцними мотузками. І тут з’ясувалося, що Спартак може без особливих проблем зав’язати булінь[9] – навіть наосліп!.. Ні-ні, звісно ж, інші теж володіли подібними навичками, от тільки всіх їх навчав в’язати морські вузли інженер на прізвисько «Боцман», який колись служив на справжньому атомному підводному човні. Спартак же тільки літні табори пройшов, можна сказати – справжньої армії не нюхав… а отже, нічого не розумів у житті. А тут!..
– Ти де навчився булінь в’язати? – негайно поцікавився «Боцман».
– По-перше, я з Подолу, а Поділ – район припортовий і загалом, кавалок Одеси, то як же не навчитися подібним речам?.. – відповів той. – А по-друге, у мене колись дівчина була. Скелелазка…
– І що, полізла від тебе так високо, що втекла? – вирішив поглузувати інший інженер на прізвисько «Піцунда».
– Полізла високо, так. Але не втекла, а зірвалася й розбилася, – крижаним тоном відповів Спартак. – Тож я тебе прошу вперше і востаннє…
– Тьху на тебе, йолопе! Не говорив би під руку, коли ми на дах ліземо сніг скидати, – сплюнув під ноги лаборант «Боцмана» – Бугай (то було не прізвисько, а його справжнє прізвище).
– То хай Піцунда не глузує…
– А справді, Піцундо, ти б не чіплявся до Спартака, – мовив «Боцман» сердито: – Це від тебе частенько тхне перегаром, а в цьому подільському хлопцеві таки відчувається морська душа, чесне слово!..
– Ой-йо-йой! Теж мені клуб сухопутних моряків… Тільник, безкозирка, брюки-кльош, дайош – бєрьош…
– Но-но, Піцундо!..
– Ну годі, хлопці, годі, – зупинив суперечку Дем’ян Лукич. – Давайте поскидаємо сніг і за роботу мерщій. І дивіться, щоб без травм сьогодні!..
Дах вони почистили, «потоп» припинили. Але відтоді «Боцман» з Бугаєм непідробно заповажали Спартака, це мимоволі вплинуло також на ставлення інших працівників лабораторії. Отже, хоча для вирішення проблем у царині паяння його освіта інженера-металурга підходила не на всі сто відсотків, молодий чоловік адаптувався на новому місці роботи доволі швидко – втім, як і колись у конструкторському відділі.
Група Дем’яна Лукича Нілова (він сам, як керівник, інженери «Боцман» та Кеша, лаборант Бугай) працювала з такими гігантами, як завод «Азовмаш» та Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Були в лабораторії ще дві групи, одну з яких очолював Вольдемар Савич Печорін – саме йому підпорядковувалися Спартак, інженер на прізвисько «Піцунда», якого насправді звали Ваською, і лаборант з кумедним прізвищем Рачок. Ця група вела господарські теми переважно з київським заводом «Ленінська кузня» та запорізьким ВО «Моторобудівник», на якому Спартак колись проходив виробничу практику, а також деякими іншими підприємствами Запорізької області. З тим-таки ЗБОМом в Дніпрорудному, наприклад.
9
Один з основних і найдавніших морських вузлів загального застосування. Утворює кінцеву петлю, що не затягується. За простоту й універсальність булінь називають «королем вузлів».