Выбрать главу

Народ каже: «Хочу жити добре!!! Зробіть так, щоб були гроші і здоров’я!» Хто ж не хоче?.. Народ — це кожен з нас.

Президент на це (пафосно): «Наказую зробити всіх здоровими і заможними!»

Алегоричний президент — це наш тваринний інстинкт виживання.

Законодавча влада (бадьоро): «Ось закон, згідно з яким ми тепер будемо старішати сповільнено! Заборонено втрачати м’язову масу, нейрони головного мозку та периферії особам, яким понад 65!» Умовна законодавча влада — це мозок людини, — яка погортала інстаграм, мотиваційну літературу і сайт з біологічно активними добавками.

Виконавча влада: «Отакої! Популісти хотєлкі хочуть, а нам виконувати. Ну, подивимося, що там інші країни робили в таких випадках…» У цій алегорії виконавча влада — це передня кора наших півкуль, якій треба скласти план дій, аби здійснити бажання «народу» та втілити «наказ» і дати змогу працювати «закону».

Замало просто прагнути щастя та бути за все хороше й проти всього поганого. Треба хоч приблизно знати, як цього досягнути. Чи бодай уявляти, де шукати ці знання. Ось тут нам і стануть у пригоді доказова медицина і медичні настанови з діагностики та запобігання хворобам.

Та додам ще трохи мотивації. У 1990-ті та ранні 2000-ні комп’ютери працювали так собі — поки файл відкриєш, уже чай охолонув. Тому народні майстри регулярно перевстановлювали на компах вінду, щоб не глючила (операційну систему — пояснюю для покоління маків). Мені постійно хочеться і багатьом людям перевстановити вінду, аби почали міркувати… менш токсично і більш конструктивно, скажімо так.

Візьмімо, приміром, ставлення до старшого віку: «Ну все, це схил віку та занепад!.. Діти виросли, ми нікому не потрібні». Заповіт, до речі, при цьому зовсім не всі складають (що безвідповідально стосовно нащадків, а життя не продовжить). Та можна ж міркувати інакше: «Гей-­гу! Настав час жити для себе!..»

Чи ставлення до партнерів. Відчуйте різницю між традиційною піснею: «Хоч і п’є, навіть б’є інколи, та все ж не сама доживаю… Погано людині бути самій, це ж і в Біблії сказано…» — та майже фантастичним: «Нарешті я наважилася розлучитися з цим тираном! Я тепер хазяйка свого життя!» Чи взагалі ідеальним: «Як добре, що ми навчилися розуміти одне одного і нам цікаво разом!» Це жахливо — жити з людиною, з якою неможливе адекватне спілкування, і ви перебуваєте в такому стані, наче їдете в Німеччині без квитка. От-­от піймають і оштрафують. Хоча ні, німецькі кондуктори — грайливі цуцики проти вітчизняних домашніх тиранів чи тиранок.

Або, наприклад, трактування змін у тілі. Якщо вірити рек­ламі, найбільша людська гризота — це не відсутність сенсу життя чи змарновані роки, а суха шкіра. Ну, може, ще облисіння в чоловіків і вапняний наліт у ванні. У мене для вас є прекрасні новини: якщо ви впоралися з попередніми двома пунктами, тобто не поставили на собі хрест і живете щасливо самі чи з притомною людиною, питання зморщок чи лисини а) значною мірою втрачають актуальність та б) досить легко вирішуються, якщо ви дружите з доказовою медициною. Навіть гроші тут не відіграють суттєвої ролі.

Ви можете самотужки продовжити цей перелік і вказати те, що для вас найважливіше і що можна змінити у власній операційній системі, щоб вона менше глючила.

У математика Нассіма Талеба[4] є книга «Антикрихкість». Це також і термін, який він запровадив: життя бентежне, повне хаосу й невизначеності, а ми вразливі, крихкі та хочемо гомео­стазу, себто стабільності — щоб нічого суттєво не змінювалося. Здатність до підтримки гомеостазу властива всьому живому, а ще лягла в основу кібернетики. Стабільності прагнуть людські спільноти, що часто може зіграти з ними (з нами) злий жарт. Тому подекуди краще не шукати стабільності, а вчитися жити у вирі й розвивати антикрихкість. Саме завдяки цьому стала можливою еволюція живого та розвиток суспільства. Антикрихкість нам потрібно прокачувати, щоб дожити до зрілого віку та зберегти сили й здоров’я подавати «поганий» приклад онукам, тобто не скидатися на архетипних бабусь і дідусів, які цілодобово переймаються за дітей, нарікають на молодь і життя, не беруть до рота ні краплини вина і розмовляють виключно старосвітською літературною мовою. Без жодної нецензурщини, бо це ж табу. «Погана» ж бабуся наллє онучці винця і розповість без купюр про кілька романів своєї юнос­ті — може собі дозволити. Її досвід — це її статок, а не тягар чи руйнівний чинник. Антикрихкість. Badass granny and grandpa.

вернуться

4

Український переклад книги «Антикрихкість» вийшов у видавництві «Наш формат» у 2018 році. Перекладач — Микола Климчук.