Отже, психічний поступ означає здобуття принципу реальності, тоді Его інтегрується, адаптується до реальності, розширюється функція свідомості, відбувається синтез неусвідомлених процесів, а також диференціація між свідомими і несвідомими частинами психіки, серед інших психічних захистів домінуючим стає витіснення інстинктів та їх контроль.
Суттєвим фактором людського розвитку стає функція заборони[63], тобто здатність психічного ядра Его пригнічувати інстинктивні бажання. Людський суб’єкт, за словами С. Жижека, «виникає шляхом десексуалізації стосунків людини з універсумом»[64]. Тому згасання едіпового комплексу означає початок латентного, або пізнавального періоду, тоді ставлення до батьків більш надійне і безпечне, інтроектовані (тобто переведені у внутрішній план) батьківські образи відповідають образам реальних батьків, пригнічення інстинктивних едіпових бажань стає ефективнішим, а тому сприймаються батьківські санкції та зауваження.
Подолання конфліктів щодо батьків є частиною процесу модифікації депресивної тривоги та створення психічного утворення, що впливає на мислення і поведінку людини — ідеалу-Я або Над-Я. З. Фройд пов’язує виникнення ідеалу-Я з першою найважливішою ідентифікацією індивідуума, якою є фігура батька[65]. М. Кляйн — з першою ідентифікацією, тобто материнським об’єктом. Вона також звертає увагу на здатність суб’єкта об’єднувати батьків, що позитивно впливає на становлення характеру[66]. Все це дає підстави стверджувати про три шляхи формування ідеалу-Я: материнський, батьківський і батьківсько-материнський. У психоісторії антиколоніальної української літератури простежується материнський шлях формування ідеалу-Я за явної недостачі батьківського; у західноєвропейському світі (де повноцінно функціонують патріархальні держави, а універсальне поняття «держава» адекватне Ідеї Розуму[67]) — батьківський шлях при маргіналізації материнського. Імперський світ формує ідеал на основі образу авторитарного батька, що адекватний Ідеї маскулінності, тобто культивованої «мускульної сили» при зневазі материнського об’єкта.
Страх бути знищеним означає, що внутрішній «хороший» материнський об’єкт (чи батьківський, залежно від національної психології) може бути знищений. Ця ситуація яскраво представлена в історії антиколоніальної української літератури. Тривога виникає у зв’язку з тим, що саме цей первісний материнський (батьківський) об’єкт «дає відчуття необхідної умови, гарантії збереження життя»[68]. Загроза, що виникає перед національною самістю як цілісною психікою, виходить з інстинкту смерті і пов’язана з небезпеками, які очікуються від інтерналізованих страхітливих батька або матері, що, наприклад, представляють в психоісторії української літератури імперське Супер-Его (Над-Я), яке символізує «поганих» батьків.
64
Жижек С. Метастази насолоди. Шість нарисів про жінку й причинність. — К., 2000. — С. 134.