Кляйн розрізняє психосемантику орально-садистських імпульсів, що виражають бажання суб’єкта поглинути материнське тіло, увесь його «хороший» зміст, і психосемантику анально-садистських імпульсів, що виражають бажання наповнити тіло матері власним «поганим» змістом — натурально екскрементами. У періоди задоволення бажання встановлюється оптимальна рівновага між лібідозними й агресивними імпульсами. Ця рівновага (внутрішнього і зовнішнього походження) порушується у зв’язку з недостачею, позбавленням чогось, яка посилює агресивні імпульси: між лібідо й агресією порушується рівновага, актуалізується жадність, яка є найголовнішою в оральній стадії. Підвищення інтенсивності жадності зміцнює відчуття фрустрації та агресивні імпульси. «У своїх деструктивних фантазіях дитина кусає і розриває груди, знищуючи їх, пожираючи»[49].
Ставлення до матері як до часткового об’єкта (материнські груди), а згодом як до особистості, закладає основу індивідуального і національного психологічного коду. Періодичне повторення задоволення і фрустрації є «могутнім стимулом для лібідозних та деструктивних імпульсів, для любові та ненависті»[50]. Деструктивні потяги у свою чергу обумовлюють появу в дитини перших страхів і тривог, а згодом почуття провини, що відіграють велику роль у формуванні характеру (в його нормальному і психотичному станах).
Депресивна стадія як головна позиція материнського коду
Депресивна стадія витлумачується М. Кляйн провідною в онтогенезі[51]: головною подією стає трансформація первісної тривоги переслідування у нову депресивну тривогу, яка обумовлена народженням почуття провини. Сутністю провини стає «переживання шкоди, завданої улюбленому об’єкту власними агресивними імпульсами»[52].
Оскільки на першій стадії частини Его, а відповідно й емоції, розщеплені, то це готує актуальну проблему синтезу характеру. На другій стадії інфантильне Его намагається здійснити репарацію (відтворення зруйнованого світу), пригнітити агресивні імпульси. Якщо на першій «шизоїдній» фазі відбулося розщеплення материнського образу на улюблені та ненависні його аспекти, то на другій (синтезуючій) їх поєднання веде до сприймання материнського об’єкта як цілісного і породжує меланхолійні почуття. Депресивна ситуація означає істотний крок в емоційному та інтелектуальному розвитку дитини. Досвід переживання депресивних почуттів, вважає Кляйн, сприяє продовженню інтеграції Его, синтезу зовнішньої і внутрішньої ситуації. На цій стадії важливим є потяг до репарації, тобто до відновлення або захисту пошкодженого деструктивними імпульсами улюбленого об’єкта. Шизоїдні механізми модифікуються, втрачають силу, що зумовлює підвищення рівня сприймання реальності. Однак нові зміни посилюють тривогу.
Якщо страхи переслідування дуже великі, а шизоїдні механізми занадто сильні, то подолати першу позицію дуже важко. Неподолана перша позиція, що означає неподолану тривогу переслідування і перевагу деструктивних імпульсів, у зрілому віці спричинює посилення точок фіксації майбутніх психозів (параної і шизофренії). Фіксація на першій стадії у дорослому віці означатиме народження шизоїдного характеру. Шизоїдним особистостям у їхніх об’єктних стосунках притаманні нарцистичні ідентифікації та особлива ворожість до світу. Саме шизоїдний характер, властивий імперському суб’єкту, культивує постмодерністський світогляд. Неподолана депресивна позиція породжує меланхолійний дискурс в антиколоніальній українській літературі. Поступ у психічно-духовному розвитку залежить від переваги любовних імпульсів над деструктивними.
Отже, інстинкт смерті (деструктивні, або руйнівні потяги) є первинним фактором для виникнення тривоги; перший материнський об’єкт, проти якого спрямовані деструктивні (смертоносні) імпульси, є також і об’єктом любові; взаємодія між ненавистю (мортідо) і любов’ю (лібідо), тобто інстинктом смерті та інстинктом життя, передбачає їх злиття або абсолютне розщеплення, що й стає причиною тривог і страхів; ослаблення деструктивних імпульсів відбувається з допомогою лібідо, яке гамує тривогу, тобто могутність інстинкту життя утримує і нейтралізує її.
Головні психічні захисти материнського коду
Активізація деструктивних імпульсів, як відомо, у свою чергу активізує тривогу, проти якої виставляються головні психічні захисти, що вперше формуються на ранній стадії розвитку, а згодом постійно супроводжують психорозвиток індивідуума. Найголовнішими з них М. Кляйн вважає: розщеплення, ідеалізацію, заперечення, механізми проекції та інтроекції. З їх вибором пов’язана фантазуюча діяльність суб’єкта під час так званих творчих сублімацій.