Розщеплення (фрагментація)
Інстинкт смерті, що дає початок тривозі, присутній всередині організму і сприяє процесам розщеплення. Оскільки страх смерті набуває на першій позиції форми страху переслідування, то страх перед власними деструктивними імпульсами прикріпляється до материнського об’єкта як могутнього і неконтрольованого. Життєва необхідність справлятися з тривогами, які виникають, розвиває фундаментальні механізми захисту, у зв’язку з чим деструктивні імпульси проектуються частково назовні (первісно — на материнські груди). Однак частина їх залишається також всередині, вони формують страх бути знищеним зсередини й підсилюють тривогу. Від надмірної тривоги рятують недостатня зв’язність і потяг Его до розпаду на частини. Тобто мова йде про те, що інфантильне Его несвідомо розщеплює не лише загрозливий об’єкт, а й себе, результатом чого стає розсіювання зовнішніх і внутрішніх деструктивних імпульсів, які були джерелом небезпеки. Тривоги, які стимулють механізм розщеплення, мають фантазуючий характер. Наслідки розщепленої фантазуючої діяльності цілком реальні, адже формують людський світ. Саме цей інфантильний механізм розщеплення є основою імперської культури. «Я вважаю, — писала М. Кляйн, — що первинна тривога, пов’язана зі страхом бути знищеним деструктивною силою зсередини, разом зі специфікою відповіді Его, що полягає у розпаді на частини або розщепленні себе, може бути особливо важливим компонентом у всіх шизофренічних процесах»[53]. Отже, психоаналіз фіксує характерну відповідь на загрозливу психічну ситуацію через фрагментацію. Дезінтеграцію об’єктності як реактивну психічну ситуацію захисту використовували у своїх дослідженнях Ж. Лакан, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда та ін. За цією інфантильною психологікою діяла російсько-імперська більшовицька психополітика, прагнучи ослабити український об’єкт, що потужно інтегрувався на минулому порубіжжі. Тому імперська психополітика вводить несвідомий український колоніальний об’єкт у ситуацію громадянської війни. Символом дезінтеграції національного об’єкта стануть «Вершники» Ю. Яновського, текст, який відображає розпад національної сім’ї: всі сини воюють у різних арміях, а батько і мати не можуть їх зібрати в єдину силу.
Ідеалізація
Протилежним до розщеплення загрозливого об’єкта психізмом є ідеалізація, за якої «хороші» аспекти улюбленого об’єкта перебільшуються, що означає захист від страху, який породжують «загрозливі» аспекти об’єкта, що переслідують. Ідеалізуючі уявлення походять зі страху переслідування, детермінуються «могутністю інстинктивних бажань, метою яких є безмежне задоволення», створюють «картину невичерпних і завжди щедрих, — іншими словами, «ідеальних» грудей»[54]. Отже, ті аспекти материнського об’єкта, що приносять задоволення, дитина прагне зв’язати у цілісний об’єкт, який протидіятиме процесам розщеплення і розсіювання, сприятиме інтегрованості. З внутрішнім «хорошим» об’єктом Кляйн пов’язує формування та зміцнення Его. Механізм ідеалізації материнського образу активно використовують національні поети-романтики.
Заперечення
З ідеалізацією пов’язаний такий психічний захист від тривоги, як заперечення фрустрації і переслідування. Внаслідок такого уявлення не лише відбувається відокремлення «поганого» і «хорошого», об’єкта-переслідувача й ідеалізованого об’єкта, але й заперечується факт існування «поганого» об’єкта. Цей механізм інфантильного захисту розгортався у соцреалізмі на основі романтичної імітації задоволеного бажання. А імітація задоволеного бажання вела до заперечення психічної реальності. «Заперечення психічної реальності, — зауважує М. Кляйн, — стає можливим лише завдяки сильному почуттю всемогутності, яке є фундаментальною характеристикою ранньої психіки»[55]. Отже, у галюцинаторному захисті, що з’являється на ранніх стадіях онтогенезу, можна виокремити два різні, але взаємопов’язані процеси: всемогутній виклик з допомогою уяви ідеального об’єкта (ідеалізації) і всемогутнє знищення поганого об’єкта (заперечення).
Механізми інтроекції та проекції
Уявлення, формуючись на основі ставлення до материнського об’єкта, передбачають його інтроекцію (переведення у внутрішній світ, тобто у внутрішній образ) і проекцію (переведення у зовнішній світ, або образ реальності). Такі первісні уявлення впливають на психічне формування взаємодії між зовнішніми і внутрішніми об’єктами та ситуаціями у дорослому житті. Тому механізми інтроекції та проекції також є ранніми Его-механізмами, пов’язаними з психічним захистом від тривоги. М. Кляйн виходить з того, що характер розвивається шляхом інтроекції об’єктів через оральне лібідо відповідно до первісної інтроекції материнських грудей як незнищенного об’єкта[56]. Тобто, коли «хороший» об’єкт (материнські груди, а згодом цілісний материнський образ) буде переведений у внутрішній план переважно в ситуації любові та задоволення, це сприятиме утворенню доброякісного аспекту раннього Над-Я (Супер-Его) як повноправного представника інстинкту життя всередині людської психіки. Взаємодія процесів інтроекції та проекції зумовить розвиток індивідуального характеру. У негативних станах (фрустрація, ненависть) формуватиметься потяг до втечі від свого внутрішнього материнського об’єкта, що сприятиме утворенню злоякісного характеру.