— Іштване, — покликав він свого кота. — Розшукай Леопольда і приведи до мене. Мерщій.
— Гаразд, іду, — почувся буркітливий голос Іштвана. — От же ж ці люди! І подрімати не дають…
Реґент зачинив двері й повернувся до свого крісла.
— Питаєте, що таке Перехрестя світів, — заговорив він. — Це саме те, про що ви мені розповіли — заповнений сизою імлою простір, через який можна практично миттєво потрапити на будь-яку із сущих у світі Граней.
— То ви й раніше знали про це? — здивувалася я.
— Ну, сказати „знав“ було б великим перебільшенням. Згадки про Перехрестя світів зустрічаються в леґендах про драконів — не про теперішніх безмозких птахозміїв, а про стародавніх розумних істот, що колись населяли світ разом з людьми. Перекази стверджують, що справжнім драконам були підвладні будь-які відстані, вони долали їх майже миттєво, перелітаючи через певний простір, який самі називали Споконвічною Пусткою. А згодом люди, переповідаючи леґенди, дали цьому феномену іншу назву, конкретнішу і не таку страшну — Перехрестя світів.
— Гм, — озвався Владислав. — А я завжди вважав історії про драконів чистими вигадками.
— І я так думала, — сказала я.
Реґент кивнув:
— Маю визнати, що і я донедавна не вірив, що колись на світі існували розумні дракони. Лише кілька років тому, в одній з наших розмов Метр… — Раптом він замовк, а в його очах спалахнули вогники. — То он воно що! Виходить, Метр не просто вдовольнив мою цікавість. Він готував мене до цього — до того, що сталося з Леопольдом!
— Але чому з Леопольдом? — запитала я. — Який стосунок він має до міфічних драконів?
Ференц Карой підвівся з крісла й повільно пройшовся по кімнаті. Відтак зосереджено подивився на нас і пояснив:
— Одна з марґінальних теорій про походження котів-перевернів стверджує, що вони з’явилися внаслідок схрещення тих самих міфічних драконів з дикими кішками — предками нинішніх feles domesticorum[6]. Якось Метр у розмові зі мною згадав про цю теорію, а коли я сказав йому, що взагалі не вірю в стародавню драконячу цивілізацію, він прямо й недвозначно дав мені зрозуміти, що вона таки існувала, і фактично підтвердив родинний зв’язок між драконами та котами-перевертнями. А насамкінець припустив, що, можливо, коти мають дар проходження через Перехрестя світів, просто не знають, як це робити.
Уявивши процес схрещення драконів з дикими кішками, я, попри всю серйозність ситуації, ледве стрималася від істеричного реготу. А Владислав спантеличено похитав головою:
— Ну, нівроку ж!
— Таким чином, — вів далі реґент, — Леопольд став першим котом-перевертнем, у якому відродився надзвичайний хист його далеких пращурів-драконів. І наважуся стверджувати, це сталося не випадково, а в цілковитій відповідності із задумом Метра.
— Гадаєте, він передбачив, що так станеться?
— Швидше, завбачив. На мою думку, Метр знав, що рано чи пізно вам знадобитьсяч вміння Леопольда швидко долати великі відстані, тому й завів зі мною ту розмову про походження перевертнів. Мовби залишив натяк на майбутнє… Але навіщо? Що він хотів цим сказати?…
Наступної миті за дверима почулося вимогливе нявчання. Ференц Карой клацнув пальцями, двері розчинилися, і до кімнати забіг Леопольд. За ним поважно ступав Іштван — великий чорний котисько з білим животом і білими „шкарпетками“ на всіх чотирьох лапах.
— Доброго ранку, Інно, Владиславе, — привітався з нами Леопольд. — Здоровенький був, Ференце. Давно ми не бачилися. Як ся маєш?
— Дякую, все гаразд, — з усмішкою відповів регент.
А Іштван підійшов до нас ближче і надзвичайно ввічливо промовив:
— Моє шанування, пане принце, пані принцесо. Сподіваюся, з вами все гаразд? Ви завдали Ференцові чимало клопотів.
Я збентежено знизала плечима.
— Так уже склалося, Іштване. Даруй.
— Ференце, ти вже чув, що тут коїлося? — швидко заговорив Леопольд. — Ми знайшли Сандру із синочком, а Цвітанка переселилася в…
— Спати! — наказав йому регент.
Леопольд замовк на півслові, гепнувся боком на килимок перед каміном і справді заснув.
Іштван розгублено подивився на нерухомого товариша, потім перевів погляд на свого господаря й запитав:
— Що з Леопольдом?
— Спить, — коротко відповів Ференц Карой.
— Але ж він не хотів спати…
— Тепер захотів.
— Ага! Знову твої коники! — в голосі Іштвана виразно забриніли осудливі нотки. — Ніяк не вгамуєшся. Леопольд обіцяв познайомити мене зі своїми новими друзями — Марком, Беатрисою та Цвітанкою, а ти…
— Вибач, друже, — розвів руками регент. — Доведеться зачекати. А поки сходи на кухню і скажи, щоб тебе нагодували.