Він знову кволо посміхнувся, тепер уже до мене, однак я не знав, що слід йому сказати, тож вимовив таке:
— Я піду скажу їм, що ти прокинувся.
Усі увійшли, однак жінки все так само не могли стримати нудоти, тож обличчя старшого панича родини Мерці зовсім непомітно зашарілося від сорому.
— Це від мене смердить? — спитав він.
Коли жінки вийшли, брат спитав:
— Чому від мене смердить?
Туси стиснув руку сина й хотів пробути в кімнаті якомога довше, однак уже не витримував. Згнітивши серце, він сказав синові:
— Ти довго не проживеш, синку. Йди швидше, щоб менше мучитись.
Коли він це договорив, по його обличчю потекли сльози.
Син стражденно подивився на батька й сказав:
— Якби ти трохи раніше поступився місцем, я хоча б кілька днів побув туси. Я найбільше хочу стати туси. Однак тобі було шкода.
— Гаразд, синку, я поступлюся тобі зараз, — сказав батько.
Брат похитав головою:
— Однак тепер у мене не стане сил навіть посидіти на тому місці. Я незабаром помру.
Сказавши це, старший брат закрив очі й не відповідав, як туси його не кликав. Тож туси вийшов із сльозами на очах. Тоді брат знову відкрив очі й сказав до мене:
— Ти — не такий, як я, ти можеш чекати й не квапишся. Знаєш? Більше всього я боявся тебе. І з твоєю жінкою я переспав тому, що боявся тебе. Однак тепер мені вже нічого боятись, — і ще додав: — Згадай дитинство — я ж так любив тебе, дурнику!
Так, дійсно в ту мить минуле ожило, і я сказав:
— Я теж любив тебе.
— Я радий, — сказав він, а сказавши, знепритомнів.
Відтоді старший панич родини Мерці більше не прокидався, а через декілька днів, коли всі ми спали, він тихо відійшов.
Усі плакали. Однак ні в кого не було сліз, щиріших за мої. Хоча до цього братерські почуття ранніх літ між нами вже остаточно зруйнувалися, мене засмутили його останні слова. Тхарна теж плакала. А серед ночі вона міцно притислася до мене, заховавшись у мене на грудях. Я знав: це зовсім не означає, що вона сильно мене кохає, а означає, що вона боїться нову душу родини Мерці і що вона зовсім не так, як я, кохала старшого брата.
Мати витерла сльози й сказала до мене:
— Я дуже засмучена, однак тепер мені не потрібно турбуватися за свого дурника.
Батько знову відновився на силі.
На похоронах сина він про все клопотався сам. Його голова була білою, мов засніжена гора, однак обличчя — червоніло у відблисках полум'я, що пожирало рештки його сина. Погребальне вогнище палало на землі цілісінький ранок, а в обід прах уже вистиг і був зібраний в глек. Монахи в супроводі музики понесли його в монастир. Певний час прах повинен був утримуватись у монастирі й над ним мали виконувати належні церемонії. Поховати його в землі можна було лише після того, як живий будда Цікер оголосить, що душа покійного остаточно заспокоїлась. Так людські кістки в глеці під монотонне читання монахів «Бардо Тходол»[140] поступово вистигали.
Червоний колір більше не полишав обличчя туси. Він сказав до живого будди Цікера:
— Як слід молися за небіжчика, а я поклопочуся про живих. Знову прийшов час сіяти, тож я повинен зайнятися весняними справами.
39. На північ
Цього року третина земель Мерці були засіяні опієм, а дві третини — зерном. Інші туси зробили так само. Переживши небувалий голод, усі зрозуміли, як слід чинити.
Я пробув удома ще один рік — аж поки прах брата не поховали в родовій могилі Мерці.
Батько виявляв більше ніж будь-коли захоплення справами туси. Він був уже старий, тож жінки його не цікавили, опій він не курив, хіба що випивав трохи чангу. Він ще зменшив багато податків для народу. Срібла в замку Мерці було так багато, що воно вже туди не вміщалося. Туси Мерці досягнув такої небувалої могутності, що ніхто з навколишніх туси не мав достатньо самовпевненості протистояти нам. Народ ще ніколи не жив так спокійно й задоволено, як тепер; і ніколи ще народ і раби на землях жодного іншого туси не пишалися так, як тепер, тим, що народилися на цих землях. Одного дня я запитав батька, чи не потрібно покликати з кордону кульгавого управителя, але він, навіть не замислюючись, відповів:
— Ні, нехай буде там, адже якщо він повернеться, мені нічим буде займатися.
У той день ми вдвох пили чай.
Допивши чай, батько знову сказав:
— Хто сказав, що погано мати сина-йолопа? Перед тобою я можу говорити все, що думаю, а от перед твоїм померлим братом я так не міг.
140
Тексти «Бардо Тходол, або Звільнення завдяки почутому» (